Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик та падіння імперії 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик та падіння імперії" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 177
Перейти на сторінку:
та дрібних, як і їхні батьки. Я у кишені знайшов кілька шматків цукру рафінадного, які у вагонах до чаю давали. Сам цукру не їв, а викидати не міг, кинув у кишеню, ось знадобилося. Пригостив малих, вони зраділи страшенно. Це у місті цукор — штука звична, а по селах це ще той минтус.

Чоловік побачив, як я малих пригостив, уже не так суворо на мене дивився.

— То купувати ліс збираєтеся? — спитав він.

— Та подивитися хочу. Мій пан великі замовлення від армії має, деревина потрібна.

— На труни, чи що? — скривився мужик. — У нас із хутора хлопця забрали, потім прислали лист, що загинув десь у Пруссії. А її брата, — кивнув у бік дружини, — десь у Галичині поранило, ногу відірвало. Прийшов додому, а що на землі без ноги робити? А то ще кажуть, знову будуть призивати до армії. Тепер уже і сімейних. Ото заберуть мене, хто родину мою годуватиме?

— Про це мене не питай, цього не знаю, — чесно сказав я.

Сам подумав, що набридла людям війна. То ж спочатку здавалося, що от дамо німцю просратися і будемо всієї Європи господарями. А тепер уже ніхто і думати про ту війну не хоче. То до армії добровольцями бігли, а то від призову тікають. Скучив народ за миром.

— А дітей у тебе, бачу, багато. Скільки? — спитав я, щоб ближче до зниклої дівчини підійти.

— Шестеро, — зітхнув чоловік. — І всі дівки, немає мені помічників.

— Та зараз дівка за помічника може бути. У мене племінниця поїхала до Києва, влаштувалася там покоївкою до багатих людей. І сама у теплі і в добрі, й заробляє непогано, — збрехав я і подивився на господаря. Той засмутився.

— Я б теж відправив на заробітки, так малі ж іще, куди їх, — зітхнув він і кивнув на дівчат, що виглядали з пічки. Вони справді були малі.

Ми випили чаю і пішли дивитися ліс. Чоловік знав стежини, то ми горбочками ішли, там сухіше було. Показував, де який ліс. Походили, потім присіли на дереві, що впало, відпочити. Я чоловіка цигаркою пригостив, потім із фляги медовухи дав хильнути. Ще більше потеплішав він.

— Слухай, от іще що спитати хотів. Коли сюди їхав, на станції чув якісь розмови, що небезпечно тут. Чи правда то? — спитав у мужика, а той умить насторожився.

— Ну, вовки бувають, — відповів якось непевно.

— Я так і не зрозумів, але казали, що дівки тут зникають, — вів я далі.

— А тобі що, ти ж по дерево приїхав? — спитав мужик. Не став переконувати, що не зникають, посумнішав якось одразу.

— Ну, якщо небезпечно тут, то я мушу господарю своєму доповісти, що і як. А ото як люди пропадають, то значить, неспокійний край, і він тут ліс не купуватиме. Правду кажуть?

Він скривився, а я флягу йому подав. Він випив, добрячий такий ковток.

— Та ні, брешуть, — закрутив головою. Неправду казав, це одразу помітно було. — Ніхто тут не зникає.

Мужик схилив голову, похнюпився. І відчув я, що можна бити. Воно-то гріх, але от часто доводилося мені у справах своїх брехати, щоб людей розбалакати. Вмів я це добре, пустив сльозу і розповів історію, як у мене в Києві донька зникла. Як шукали довго і не знайшли. Розповідав, плакав, удавав, наче попиваю з фляги, але насправді тільки губи мочив. Мужик послухав і сам плакати почав.

— А в мене донька померла. Доросла вже була, працьовита. Мелашкою звали. Вона до панни ходила, у Дергачі, співала там, навіть грамоти навчилася. Думав я, що до Києва поїде, хороше місце знайде, нам допомагатиме. А вона померла, — аж застогнав.

— Захворіла, чи що?

— Захворіла! — рукою махнув. Я йому ще флягу. Він ковтнув. Почав у нього потроху язик заплітатися. — Не захворіла. «Лісні» її схопили. Мелашка! Така добра була! І співала добре! Панна її вихваляла. Вона читати вміла! Святе Писання! А її ось так! За що? Чому? Мелашку мою!

Далі вже плакав і щось зовсім незрозуміле верз, кілька разів знову згадавши про якихось «лісних».

— Що за лісні? — спитав я.

— Тихо! Тихо! — аж злякався мужик, трохи протверезів, озирнувся навколо. — Ти чужий, не називай їх, а то прийдуть! Ніколи не називай! Страшні вони!

— Добре, не буду, — кивнув я.

— Ходімо звідси. — Підвівся, хоч і хитався, але аж побіг, наче гналися за нами. Я боявся, щоб він дорогу не загубив зопалу, але він упевнено на хутір вивів. Я йому полтиник дав, думав, зрадіє, а він у кишеню кинув, наче і не помітив. Стояв увесь у сльозах. Залишив я його, сів верхи, поїхав із хутора. Неподалік зустрів у лісі хлопця, який ведмежу цибульку рвав.

— О, люблю я цибульку. За скільки продаси? — спитав я.

— За копійку, — кивнув хлопець, отримав дві. Я зелень у кишеню сховав.

— Слухай, а хочеш п’ятак заробити? — спитав у хлопця.

— Хочу! — зацікавився він.

— А розкажи, що з Мелашкою сталося? — попросив я.

1 ... 108 109 110 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик та падіння імперії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик та падіння імперії"