Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Сховавши обладнання назад у просторову  кишеню, я спустився на нижню палубу у трюм. Останки люка просто зніс парою ударів цегли за допомогою телекінезу.

Перше, що впало у вічі, це кров. Скрізь кров. Лише за кілька секунд зір почав вихоплювати у приміщенні шматки тіл. Хтось тут попрацював м'ясником. Я нарахував одинадцять голів, що лежать у різних місцях. Чесно зізнаюся, тричі бігав на верхню палубу, щоб проригати. Я ніколи не бачив стільки трупів в одному місці, причому загиблих від насильницької смерті.

Подальші обшуки корабля дозволили виявити ще два десятки трупів, частина з них в одязі іншого забарвлення, що якось натякало на те, що це були супротивники. Вантажний трюм виявився незайманим і чистим, залишилися лише сліди того, що тут перетягували щось важке. Корабель явно зазнав сильного розграбування, але не зрозуміло, чому тоді срібло в гіку залишилося на місці.

Повернувшись на палубу, я вирішив добре все обміркувати і поки не поспішати покидати корабель. Як мені здається, зараз він дуже непогане місце для мене. Я явно знаходився далеко від узбережжя королівства Герен, отже, можна особливо не побоюватися виявлення. Я взагалі далеко від якихось держав, а отже, цілком міг займатися без побоювань своїми справами. Запас їжі у мене вельми не маленький. Думаю, кілька тижнів, а то й місяць цілком зможу прожити на кораблі. Головне, щоби тільки не було нового шторму.

Так, якщо рішення прийнято, то настав час приступити до ремонту корабля. У просторі між зовнішнім і внутрішнім корпусом скрізь вода, а значить, треба для початку заробити пробоїни та відкачати з між корпусного простору воду, що одразу підвищить безпеку корабля.