Читати книгу - "Батько мого друга, Джулія Ромуш"

Кручу в руці ручку, а потім закусивши її ковпачок закочую очі до стелі, прекрасно розуміючи, що байдикувати у мене не вийде. Хлопець ніяк не хоче відмовлятися від своєї ідеї.

Сьогодні день народження Тимура і мені потрібно їхати до нього додому, щоб допомогти з підготовкою. Але я до останнього сподівалася на те, що хлопець розв'яже проблему з тренуванням. Але ні, Тім нічого не вирішив.

- Може все-таки тебе відпустять раніше? - Я все ще не втрачаю надії на те, що Тім встигне приїхати вчасно, на випадок, якщо його татко буде вдома.

З моєю удачею, звичайно, саме так все і станеться, тому я нервую настільки, що майже готова імітувати серцевий напад, аби тільки не їхати в ту хату.

- Не відпустять, малюк. Скоро змагання, - заплющую очі від прикрості, хоча саме таку відповідь я й очікувала, - ти ж хочеш зустрічатися з чемпіоном?

Йому б все жарти жартувати. А мені від таких жартів стає гірко на душі. У такі моменти Тім мені здається просто непробивним, а я занадто м'якотілою.

Ну, невже не можна було просто відмовитися? Послатися на якісь справи? Нехай би попросив когось з обслуги зайнятися цим всім ...

Я і так не дуже бажала, щоб його татко пам'ятав про моє існування. І це вже не кажучи про те, щоб потенційно потрапити йому на очі.

Тимур це все прекрасно знав і все одно попросив приїхати. Імениннику не відмовляють, але це те, що мені хотілося зробити найбільше.

- Малюк, ти не турбуйся, батя сьогодні на важливій зустрічі, - на останньому слові хлопець затинається. Так, ніби хотів сказати щось інше, - зі своєю Аліною. Тому вдома його сьогодні не буде. Ні сьогодні, ні завтра, ні може ще пару днів.

Тимур бадьоренько так сміється, а мені стає гидливо. Чесно кажучи, якось не дуже подобається слухати подібні подробиці упереміш з натяками.

- Я розумію, - мені зовсім не хочеться, щоб Тимур здогадався, що саме я думаю про його батька. І що почуття Артура Сергійовича взаємні.

Бісить він.

- Ну все, малюк, мені час бігти, тренер кличе. Повеселися там! - Сміється в трубку Тим. А я ось думаю, що якби він був зараз поруч, то точно б отримав удар вбік. Дратує, коли він дає мені якісь завдання, а потім кидає свої "веселися" або "розважайся!"

Ось саме що "розважатися" я починаю з найперших хвилин як потрапляю в будинок.

- Мія, - звертається до мене Оксана, помічниця по дому, - де накривати на стіл?

- В сенсі "на стіл"? - На скільки я знала, мала приїхати обслугова компанія та організувати все в саду в форматі "буфета".

- Так Артем Сергійович ..., - і мені навіть дослухувати не потрібно, щоб моє серце зупинилася на звуках цього імені. Мені просто погано вже тому, що я чую комбінації букв, - ... сказав, що спочатку це буде офіційне святкування. Приїдуть якісь гості.

Які ще, мати вашу, гості? Мабуть, на моєму обличчі все було написано, бо Оксана з розумінням погладила мене по плечу.

- Які ще гості? - Я майже скаржилася, - я ж в шортах і футболці приїхала.

Навіть не знаю чому, але я говорила і мислила так, ніби мене на цю урочистість вже запросили. Але ж це зовсім не факт. І я навіть не знаю - добре це чи погано.

Сидіти за одним столом з монстром місцевого розливу не хотілося, а ось відзначати свято з Тімом хотілося. Ну, як так-то?

- Дівчинка моя, - Оксана втягнула повітря і завмерла не договоривши, - взагалі-то він просив накрити стіл на п'ятьох.

Просто чудово! Але до чого таке уточнення?

Буде Сергійович, Тимур, Аліна - нова пасія Сергійовича й Алімов з Князєвим.

Здається, до мене почав доходити її товстий натяк.

Мене ніхто не чекав на цьому святі життя. Чесно кажучи, не дуже то й хотілося. Але коли тебе ось так нахабно виставляють геть, дратувало. Звичайно ж, Артем Придуркович знав про те, що я сьогодні прийду і спеціально зробив це все. І я зараз не про вечерю в цілому, а про те, що мене навмисно проігнорували.

- А Тимур про це знає? - Мені здавалося, що голова готова була вибухнути.

- Так, звичайно, - по очах жінки я бачила, що вона не брехала, - тому він попросив приготувати тобі кімнату, щоб ти його там почекала.

- В якому сенсі?

- Ну, поки вони будуть відзначати за столом ..., - слова Оксани звучали все менш впевнено з кожним разом. Мабуть, вона так реагувала на те, як моє обличчя подовжувалося від подиву і шоку, - ти можеш почекати Тіма в кімнаті, а потім підете на вечірку, коли Артем Сергійович поїде зі своєю Аліною.

Від того на скільки абсурдно це звучало, я спочатку почала посміхатися, і моя співрозмовниця сприйняла це як ніби я не проти. Але потім, коли я почала істерично реготати, поспішила піти "у справах".

- Так, - пробурмотіла собі під ніс, збігши на другий поверх і прямуючи до кімнати Тіма, - я тобі влаштую подаруночок, дорогий мій!