Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Фінном, бідним шкільним вчителем із Заходу, батько просто ошаленів! Сказав, якщо заробить статок (а він впевнено до цього йшов), вона від нього ані цента не побачить. Що ж, у результаті тітка Джейн поїхала на Захід і більше не надіслала нам жодної звістки. Старий заробив-таки собі статок. Зайнявся нафтовою справою, торгував сталлю, трохи погрався з залізницею і, можу сказати, наробив галасу на Волл-стріт! — Чоловік зробив паузу. — А потім він помер, минулої осені, і всі долари залишив мені. Вірите чи ні, та моя совість не дає мені спокою! Постійно стукає до мене й каже: «А як же тітка Джейн, там, на Заході?» Це трохи мене турбувало. Бачте, я з’ясував, що Еймос Фінн ніколи не заробляв добре. Він не з таких. Скінчилося тим, що я найняв людину, щоб відшукати її. У результаті довідався, що тітка померла й Еймос Фінн помер, але в них лишилася дочка — Джейн, яку підбило торпедою на «Лузитанії», коли вона прямувала до Парижа. Вона врятувалась, та, схоже, по цей бік океану про неї не чули. Я подумав, вони тут взагалі не чухаються, тож вирішив приїхати сам і поквапити їх. Передусім зателефонував до Скотленд-Ярду та Адміралтейства. В Адміралтействі мене мало не придушили, але у Скотленд-Ярді були дуже гречні — обіцяли провести розслідування, сьогодні вранці навіть прислали когось по її світлину. Завтра я їду до Парижа — просто перевірити, чим займається префектура. Гадаю, якщо розштурхати їх трохи, доведеться їм взятися до справи!
Енергійність містера Гершайммера вражала. Слід віддати йому належне.
— Але скажіть-но, — закінчив він, — ви ж не переслідуєте її за щось? Зневага до суду чи щось британське? Гордій американській дівчині могло здатися, що ваші правила й порядки часів війни доволі набридливі, і вона могла знехтувати ними. Якщо річ у цьому і якщо в цій країні існують хабарі, я її викуплю.
Таппенс заспокоїла його.
—Добре. Тоді ми можемо працювати разом. Як ви ставитесь до того, щоб пообідати? Замовити обід сюди чи спустимося до ресторану?
Таппенс висловилася за друге, і Джуліус підтримав її.
Слідом за устрицями подали камбалу «Кольбер», коли Гершайммеру вручили візитівку.
— Інспектор Джепп зі Скотленд-Ярду, знову з відділу карного розшуку. Цього разу інший. Що він очікує від мене почути такого, чого я не розповів першому типові? Сподіваюсь, вони не загубили світлину. Студія того фотографа на Заході згоріла вщент, і всі негативи знищено — це єдина копія, яка існує. Я отримав її від директора тамтешнього коледжу.
Непоясненний страх захлеснув Таппенс.
— Ви... ви не знаєте імені чоловіка, який приходив сьогодні вранці?
— Знаю. А, ні, не знаю. Секундочку. Воно було на його візитівці. О, знаю! Інспектор Браун. Доволі невиразний тип.
РОЗДІЛ 6
План дій
Варто опустити завісу над подіями наступних тридцяти хвилин. Годі казати, що жодної людини на ім’я «інспектор Браун» у Скотленд-Ярді не знали. Фотографію Джейн Фінн, яка мала б найбільшу цінність у пошуках поліції, було втрачено без можливості відновлення. І знову «містер Браун» тріумфував.
Миттєвим наслідком цієї завади стало зближення між Джуліусом Гершайммером і Молодими авантюристами. Усі бар’єри впали, і Томмі й Таппенс почувалися так, ніби знайомі з молодим американцем усе життя. Вони відкинули обачну стриманість «приватних слідчих» і розповіли йому всю історію спільного підприємства, яка, за словами молодого чоловіка, розсмішила його до сліз.
По завершенню розповіді він обернувся до Таппенс.
— Я завжди уявляв собі англійських дівчат трохи заскнілими. Ну, знаєте, такі старомодні й милі, що бояться й кроку ступити без лакея або
незаміжньої тітоньки. Гадаю, я трохи відстав від життя!
У результаті цих довірчих стосунків Томмі й Таппенс одразу вселилися до готелю «Рітц», щоб, як висловилася Таппенс, підтримувати зв’язок з єдиним живим родичем Джейн Фінн.
— І якщо подавати це так, — конфіденційно додала вона Томмі, — то ніхто не здивується витратам.
Ніхто і справді не здивувався, і це було чудово.
— А зараз, — сказала юна леді наступного ранку після заселення, — до роботи!
Містер Бересфорд відклав «Дейлі Мейл», яку читав, і з дещо надмірним запалом поплескав у долоні. Його колега чемно попросила не бути ослом.
— Чорт забирай, Томмі, ми повинні щось робити за наші гроші.
Томмі зітхнув.
— Так, боюся, навіть старий добрий уряд не оплачуватиме нам проживання в готелі «Рітц» безкінечно.
— І тому, як я вже сказала, ми повинні щось робити.
— Гаразд, — мовив Томмі й знову взяв «Дейлі Мейл», — роби щось. Я тобі не перешкоджатиму.
— Розумієш, — продовжувала Таппенс. — Я от подумала...
Її перервав новий вибух оплесків.
—Добре тобі сидіти тут і дуркувати, Томмі. А не завадило б теж трохи поворушити звивинами.
— Моя профспілка, Таппенс, моя профспілка! Вона забороняє мені працювати до одинадцятої ранку.
— Томмі, мені жбурнути чимось у тебе? Нам просто необхідно без жодних зволікань намітити план дій.
— Чую, чую!
— Ну то зробімо це!
Томмі остаточно відклав газету.
— Є в тобі якась простота істинно видатного розуму, Таппенс. Уперед. Я слухаю.
—Для початку, — мовила Таппенс, — що в нас є, від чого можна відштовхуватись?
— Абсолютно нічого, — бадьоро відповів Томмі.
— Помиляєшся! — Таппенс енергійно помахала пальцем. — Ми маємо дві чіткі зачіпки.
— Які?
— По-перше, ми знаємо одного з банди.
— Віттінґтона?
— Так. Я впізнаю його будь-де.
— Гм, — із сумнівом промовив Томмі. — Я б не назвав це такою вже зачіпкою. Ти не знаєш, де його шукати, і тисяча до одного, що ти не стрінеш його випадково.
— Я в цьому не впевнена, — замислено відповіла Таппенс. — Я часто помічала, що коли вже випадковості почали траплятися, то трапляються й далі і найбільш дивовижним чином. Я сказала б, це якийсь іще не відкритий закон природи. І все ж ти правильно кажеш: на це не можна покладатись. Але є в Лондоні такі місця, де рано чи пізно з’явиться буквально кожен. Площа Пікаділлі, наприклад. Однією з моїх ідей було щодня вартувати там із тацею прапорців.
— А коли ж їсти? — спитав практичний Томмі.
— Як по-чоловічому! Яке це має значення, це ж просто їжа?
— Це все дуже добре. Ти щойно з’їла напрочуд ситний сніданок. Кращого апетиту, ніж у тебе, Таппенс, ні в кого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий суперник, Агата Крісті», після закриття браузера.
