Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

Шон зітхнув:

– Я теж на це сподівався. Але все знову повторюється.

- Сьогодні вранці я покопалася в інтернеті. Виявляється, коли в місті вбивства припинялися, то відновлювалися в якомусь іншому Штаті. Потім знову поверталися до нас і таке інше. Тіла теж були повністю муміфіковані. Схоже – вбивця дає Рівервуду передих перед черговою атакою, – поінформувала нас моя нова знайома.

- Або він просто плутає сліди, щоб не попастися поліції, - із задумом кажу я.

Всі троє дивилися на мене.

- Не шкодуєш, що переїхала сюди? - якось сумно запитала Наомі: - Ти тільки третій день тут, а тут таке почалося.

- Все гаразд, - запевнила я її.

- Просто будь обережна, - Наомі взяла мене за руку. - По новинах сказали, що ми не повинні ходити вдень поодинці. Це небезпечно. Навіть удень ми повинні доглядати один за одним. І намагатись триматися ближче до натовпу. Не дотримання правил може призвести до поганих наслідків, - вона обвела всіх нас уважним поглядом і знову подивилася на мене: - Ми повинні, тримаються разом.

- А кого то вбили? - запитав Найджел. - А то, я, прослухав це.

- Якась жінка. Не пам'ятаю, як її звуть. Я все одно не знав її, - сказав Шон, - Вбивство сталося і нічого вже не вдієш.

- А скільки триватиме комендантська година? - запитала я у Шона.

- Хто його знає. Щоразу по-іншому. Коли тиждень, коли три. Поки що доки вбивства не припиняться. Але поліції не вдається зловити злочинця. А значить, поки цей гад на волі, він продовжуватиме це робити й надалі.

- Але, що можна зробити з людиною, щоб перетворити її на мумію? - запитала я.

- Моя мама каже, що тут замішана якась надприродна сила. Мама вивчає Вуду, - знизала плечима Наомі.

- І ти віриш у це? – повела бровою я.

- Ні звичайно. Натомість мама вірить. Але все ж таки, якщо замислитися, то все можливо. Гаразд, мої хороші, було приємно з вами поспілкуватися, але мені час у клас. Інакше запізнюся на хімію.

- Стривай, у тебе хімія? - повеселішав Найджел. - Я саме шукаю цей кабінет. Тож я з тобою.

- Пішли, - погодилася Наомі і пішла геть коридором.

– До зустрічі друзі. Побачимося на перерві, - промовив спішно рудий хлопчина.

- Наздоганяй Найджел. Інакше шукатимеш кабінет сам, - кинула Наомі через плече.

Найджел на всіх парах помчав за нею.

- Мені теж час, у мене фізика, - повернулася я до Шона.

- Так, добре. І пам'ятай – не блукай вулицями одна і тримайся натовпу. Тепер у школу і зі школи ми ходимо разом, - суворо подивився він на мене.

- Заметано, сусіде, - я обернулася і пішла до свого класу. Але я не бачила, що Шон дивиться мені вслід з легкою усмішкою на обличчі. Ідучи в абсолютно протилежному напрямку, він обернувся через плече, щоб ще раз побачити мене. Але не побачив. Я загубилася в юрбі серед інших учнів.

Урок нарешті закінчено. Я знову у шкільному коридорі. Беру книги із шафки. Повертаюся, щоб іти на наступне заняття і раптом, встаю як укопана.