Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Звичайно, мамцю, я буду молодчинкою.

Жінка поцілувала та обійняла дочку і пішла, зачинивши двері. Абігейл щовечора говорила їй правила, які вона мала дотримуватись, а маленька Стелла їх завжди додержувалась.

Одного вечора до квартири Абігейл прийшов її клієнт, який так втомився чекати, що перетворився на звіра. Жінки тоді не було, маленька Стелла заховалася у шафі, коли сповнений похоті мужик ввірвався в квартиру. Він обшукував усе скрізь, маленькій дівчинці дуже пощастило, що той виродок не відчинив шафу. Стелла, маленька квіточка, могла бути згвалтована та убита. Після того Абігейл встановила їй правила, які обов’язково малеча мала дотримуватись.

Мати відправилась до борделю. Слава у неї була найкраща, її хотів кожний чоловік Вільденбургу, кожний сходив з розуму, коли бачив світловолосу жінку неймовірної вроди. Її карі очі змушували чоловіків дивитися тільки на них, а не на великі пишні груди молодої Абігейл. У свої двадцять чотири роки вона була відомим нічним метеликом на весь Вільденбург.

Бордель беріг у собі більше таємниць, ніж місцева мерія. Тут було пролито сліз більше, аніж на будь-яких похоронах. У цьому місці чоловіків було більше, аніж у корчмі. Тут, саме у цьому будинку розпусти, працювали найчесніші люди, аніж на всьому континенті.

-Знову я тут. – щовечора промовляла Абігейл, стоявши біля борделю «Утопія» . – я ненавиджу свою роботу . – тихо заплакала жінка.

Увійшовши всередину її відразу покликала до себе «хрещена» мати цього «раю»:

-Тебе чекає клієнт, Абігейл, не змушуй його чекати. Я хотіла відправити до нього Луру, але він наполягав саме на тебе. Чоловік непривабливий, до того ж у будь-який момент в нього може схопити серце. Я не хотіла, щоб ти сиділа на члені у мерця.

-Ех, моя подруго, Марто, як я хочу покинути це місце і поїхати зі Стеллою звідси. Хочу, щоб мій ангел, який живе зі мною, ніколи не знав бідності й не плакав. Ти уявляєш, Марто, моя квіточка запропонувала на днях віддати останній шматок хліба коту, чим з’їла би його сама. – плакала молода мати. – Марто, пообіцяй, що ти попіклуєшся про ню, якщо мене вб’ють.

Марта, здивувалась таким словам, але робити було нічого, вони були подругами, та й остання пам’ятає Абігейл ще маленькою. Марті було сорок років, все своє доросле життя жінка мріяла про дитину, але Бог їй цього шансу аж ніяк не давав. Вона няньчила маленьку Стеллу, коли в Абігейл було занадто багато клієнтів, але на жаль, великих грошей молода не заробляла. Великий відсоток забирав собі у карман власник борделю, який потім пропивав їх разом з мером. Марта любила їх обох: одну, як власну дитину, а іншу, як власну внучку.

Колись Марта займала роль найпопулярнішого метелика, поки сюди не прийшла Абігейл. Старша її довго відмовляла, але молодшій нікуди було йти, Абігейл нікому не потрібна. Мати покинула їх з батьком, коли вона народилася, а батько помер від сухоти, коли їй було вісімнадцять. Тому проституція – це був єдиний шанс бодай щось підзаробити.

-Я обіцяю, любо. Я попіклуюсь про Стеллу вразі чого. – зі смутком промовила Марта. А тепер йди, не втрачай свій заробіток.

Піднявшись на другий поверх тутешнього «раю» та зайшовши у кімнату, де її чекав той самий чоловік,  Абігейл побачила лисого чоловіка років 35, який сидів і чекав її на ліжку:

-Ну нарешті, ти змусила мене чекати, любо, я такого не люблю і не потерплю. – спокійним голосом сказав мужик.

-Перепрошую, пане, справи у дома…

-ТА МЕНЕ НЕ ХВИЛЮЮТЬ ТВОЇ СПРАВИ, СУКО, ЩЕ РАЗ ЗАПІЗНЕШСЯ І ДОМУ В ТЕБЕ НЕ БУДЕ. За роботу, ШВИДКО! – сповнений люті чоловік кричав до молодої дівчини.

Скинувши штани та поваливши Абігейл на диван, ця потвора почала із особливою жорстокістю гвалтувати жінку. Остання намагалася вирватись. Хоч це її робота, але такого зближення вона ніколи не бажала. Вдаривши чоловіка кулаком в печінку, Абігейл вибігла з кімнати вся в сльозах, чувши в слід лише погрози від чоловіка.

-Марто, пробач, я так не можу… - зі сльозами на очах сказала Абігейл. – Будь ласка, подруго, якщо буде знову приходити цей чоловік, не посилай мене до нього. Прошу…

-Гаразд, любо, я не буду задавати тобі питання, я лише вбережу тебе. Йди сьогодні до дому. Якщо що, то я поділюсь трішки грошима за сьогодні.

-Дякую, Марто. – Абігейл обійняла свою подругу.

-До зустрічі, моя люба, Абігейл.

«Цей випадок нагадав мені, як колись мене згвалтував місцевий. Я його лиця не бачила. Дуже темно тоді було на вулиці, а ліхтарі стояли не скрізь. Той покидьок так же дико, зі звірячою натурою накинувся на мене. Я ніколи не носила до цього моменту ножика, ховавши у сумочці, але після того стала. Я дуже шкодувала, що не могла перерізати горлянку тому монстру, і занадто довго не могла прийняти народжену від насильства Стеллу. Але я її полюбила, цей маленький ангел крутився біля мене щодня, і посміхався тільки тоді, коли бачив перед собою мене. Моє серце розтопилося тоді, коли моя дитинка сказала своє перше слово: Мама». – промовляла це собі у думках Абігейл

Йдучи по темній вулиці, на годиннику, який стояв у місцевому «раю», вже була десята вечора, Абігейл згадувала усі події свого життя. Як вперше закохалася у простого парубка зі школи, який дарував їй квіти щодня та показав, що таке справжнє кохання. Як перемогла на своєму першому конкурсі. Як Марта її подарувала іграшку. Як Стелла вперше промовила: «Мама». Усі ці події змусили жінку зупинитися.

Вона плакала.

-«Боже, я люблю своє життя». – проговорила жінка

Удар, ще удар, кров потекла з грудей їй на кофтину, і тіло Абігейл впало на землю. В останню мить вона побачила ножик, який наближався до її горла.

«Я люблю тебе, Стелло». – остання думка промайнула в голові Абігейл.