Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

- Так, бачили вчора, - сказала Мілана та злізла з дерева, - що це означає?

- Я не знаю, що це означає чи взагалі, не розумію навіщо він приходить, - підняв плечі хлопець, - але всі бачать цього оленя в перший день. Потім він зникає.

- Що означає «всі»? – не зрозуміла Аня та спустилась до інших.

- Ви що не зрозуміли, що ми з вами тут не самі? – спитав хлопець, - добре це чи погано, я не знаю, але нас десятеро. З вами, - він розвів руки, показуючи на подруг, - нас вже дванадцять. Можливо десь ще є такі як ми, втрачені в цьому лісі.

- Я не можу в це повірити, - тихо прокоментувала Мілана, - я не хочу в це вірити, - вона підняла благаючі очі на хлопця.

- Мене звати Іван, - рятівник посміхнувся та простягнув руку для привітання, - я не дуже радий вас тут бачити, оскільки ви попали в пастку, разом з нами.

Подруги назвали свої імена та простягнули руки в привітанні, хоча так роблять лише хлопці. Іван запросив дівчат до свого табору, в якому жили діти. Залишатись самим дуже небезпечно, в лісі не тільки кабани, але й вовки та інші небезпечні тварини. Він пояснив, що якщо вони будуть триматись разом, в них буде більше шансів знайти вихід. Все, що тут відбувається – схоже на казку чи фільм жахів, але все ж це відбувається насправді.

- Нам не дуже далеко йти, - Іван показав рукою напрямок та пішов першим вперед, - взагалі то, я вийшов на полювання. Біля цього дерева частенько бігають зайці. Та сьогоднішні зайці – це ви.