Читати книгу - "Розділені небезпекою, YObach"

Наступного дня, коли місто прокидалося після довгої ночі, Данте та Віолетта почали втілювати свій план у життя. Вони вирушили до місця, де, за їхніми джерелами, Філіппо часто зустрічався зі своїми союзниками. Це була стара, занедбана будівля, що стояла осторонь від метушні вуличного життя. Місце, де правила тиша і відчувалася напруженість.

— Ти пам'ятаєш план? — тихо запитав Данте, коли вони підійшли до входу.

Віолетта кивнула, намагаючись не видавати хвилювання. Їхній план був простий: вони проникнуть у будівлю та спостерігатимуть за переговорами, намагаючись зібрати достатньо доказів для подальших дій. Але вона розуміла, що насправді все набагато складніше.

Вони піднялися сходами й увійшли в один із порожніх коридорів, де за запиленими вікнами просочувалися тьмяні промені сонця. Віолетта йшла позаду Данте, спостерігаючи за його впевненими рухами. Він був готовий до будь-якої небезпеки, як і раніше, а вона відчувала, що поряд із ним все ще залишається його слабкістю.

Коли вони дісталися потрібної кімнати, Данте зробив знак, щоб Віолетта приготувалася. Вони обережно наблизилися до дверей, слухаючи розмову, що доносилася з іншого боку.

— Ми підходимо до фінальної стадії, — промовив голос, який вони впізнали. Це був Філіппо, його слова наповнені холодною рішучістю. — Незабаром ми завдамо Данте удару, і цього разу він не зможе уникнути покарання за все, що зробив.

Віолетта відчула, як її серце стискається. Чути слова Філіппо, змусило її знову згадати все, що вона втратила через цей конфлікт. Вона усвідомлювала, що ця гра може коштувати їй життя, але зараз її метою було не тільки врятувати себе, а й зупинити того, хто стояв між нею та Данте.

Раптом кроки за їхньою спиною порушили їхню концентрацію. Вони обернулися й побачили чоловіка, який, здавалося, вже помітив їх. Данте миттєво кинувся до нього, намагаючись уникнути шуму, але чоловік встиг підняти тривогу.

— Вони тут! — крикнув він, привертаючи увагу всіх у кімнаті.

Данте схопив Віолетту за руку, і вони побігли через коридор, уникаючи переслідувачів. Вона відчувала, як її серце калатає, але знала, що немає часу на страх. Данте впевнено вів її вперед, поки вони не знайшли схованку за колоною.

— Ми повинні знайти вихід, — прошепотіла вона, намагаючись зберегти спокій.

Данте кивнув, але його погляд був похмурий.

— План провалився, але ми ще не програли, — відповів він, озираючись навколо. — Ми відріжемо їхній шлях через підвальне приміщення, але вони будуть переслідувати нас. Чи зможеш триматися поруч? 

— Я впораюся, — Віолетта глибоко вдихнула, намагаючись зібратися. Її погляд видавав рішучість, хоча всередині вона відчувала напругу.

Вони кинулися вниз по сходах, рухаючись настільки швидко, наскільки могли. Віолетта відчувала, як адреналін наповнює її кожен рух. За їхніми спинами вже чулося тупотіння ніг і віддалені голоси переслідувачів.

— Швидше, Віолетто! — Данте відкинувся, аби прикрити її, а сам випустив кілька пострілів у повітря, щоб затримати наближення.

— Данте! Ти що робиш? — прошепотіла вона, відчуваючи, як серце завмирає.

— Просто біжи, і не озирайся, — його голос звучав різко, але в очах читалася турбота.

Вони забігли в довгий підвал, який вів до іншого виходу. Але коли вони дісталися кінця, дорогу перекрили ще двоє охоронців. Данте стиснув її руку сильніше.

— Готова? — тихо запитав він, поглядом показуючи на ворогів попереду.

— Готова, — її голос тремтів, але вона відчувала, що зараз їхній шанс — у їхніх руках.

Данте ривком відпустив її руку і кинувся на одного з охоронців, а Віолетта, збираючи всі свої сили, впоралася з іншим. Вона діяла швидко, розраховуючи кожен рух. Удар, ухил, інстинкт підказував їй, як протистояти небезпеці.

— Віолетто, йдемо! — крикнув Данте, коли вони звільнили собі шлях.

Раптом один із переслідувачів вихопив зброю і прицілився в Данте. Без роздумів, Віолетта кинулася вперед, намагаючись відвернути його увагу. Після короткої боротьби вона вирвала пістолет з його рук і штовхнула вбік, рятуючи Данте.

— Ти справді знаєш, як врятувати ситуацію, — сказав він, усміхнувшись, коли вони вибігли на вулицю.

— Це ще не кінець, — відповіла вона, захекана, але з усмішкою.

Їхні погляди зустрілися, і на мить вони забули про все навколо. Адреналін, напруга і їхня спільна мета знову об'єднали їх.

— Ми все ще живі, і ми все ще команда, — промовила вона, тримаючи його погляд.

Данте кивнув, і цього разу його очі були сповнені рішучості.

Вони стояли на порозі нової небезпеки, але тепер, разом, були готові йти до кінця.