Читати книгу - ""Ритм твоїх слів", Стася"

Дитячий майданчик був абсолютно порожнім. Катерина ще ніколи не бачила його таким — без дітей, без мам, що вигукують «Не лізь туди!», без собак, що бігають між гойдалками.

Тільки тиша, нічний вітер і вони двоє.

— Ось, прошу, — Олексій широким жестом вказав на гойдалки. — Ласкаво просимо у світ спонтанності.

— Це нелогічно.

— Це й робить його прекрасним.

Катерина зітхнула.

— Я виглядатиму як ідіотка.

— Та хто тут тебе побачить? Хіба що двірник. Але він, напевно, нас зрозуміє.

Вона подивилася на металеві гойдалки. Колись, у дитинстві, вона могла кататися годинами. Але ж тоді вона не думала про дедлайни, звіти і важливі зустрічі.

Зітхнувши, вона сіла.

— О, це вже прогрес! — Олексій усміхнувся.

— Тільки не змушуй мене розгойдуватися.

— А якщо я допоможу?

Катерина не встигла відповісти, як він легенько відштовхнув її вперед. Вона відчула, як ноги відірвалися від землі, і серце на мить завмерло.

— Олексію!

— Це частина експерименту!

— Я вб’ю тебе.

— Спочатку розважся, а потім уже погрожуй.

Катерина ще трохи повозмущалася, але зрештою змирилася з тим, що її вже не спинити. Гойдалка розгойдувалася все вище, вітер розтріпував волосся, а в голові було… нічого.

Абсолютна, неймовірна порожнеча.

Жодних турбот, жодних думок. Тільки момент.

Вона раптом засміялася.

— Ось так! — вигукнув Олексій. — Нарешті!

— Що?

— Ти просто живеш!

Вона зробила ще один рух ногами, змушуючи гойдалку піднятися вище.

— Здається, я дійсно починаю тебе розуміти!

Олексій усміхнувся і сів на сусідню гойдалку.

— Ну що, міс Катерино, вам сподобалось?

— Це безглуздо.

— Але?

Вона зробила ще один рух і зітхнула.

— Але це найкраще безглуздя, яке зі мною траплялося.