Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Тирамісу з полуницями 📚 - Українською

Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тирамісу з полуницями" автора Іоанна Ягелло. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 82
Перейти на сторінку:
а він мені жодного разу навіть «привіт» не сказав.

— Хамство. Це просто огидно. Знаєш... я найвідповідніша людина, якій ти можеш пожалітися. Ти ж чудово знаєш, як виглядали мої стосунки з Азором. Ми одне за одним ніколи не гинули.

— М'яко кажучи.

— Дуже м'яко.

— Знаєш, що? Узагалі я навіть радію, — посміхнулася Зуза.

— Радієш?

— Так. Я розумію, що це дивно звучить. Але почуваюся знову вільною. Нелегко бути його дівчиною.

— Чому?

— Завжди мусило бути так, як він вирішив. Ми ходили тільки туди, куди йому хотілося й коли хотілося. Критикував, як я одягаюся і як виглядаю. Казав, що я гладшаю й замало рухаюся. Я записалася до басейну, хоча й ненавиджу воду, бо він уважав, що так буде для мене найкраще. А передусім доводилося завжди погоджуватися з усім, що він говорить.

— Тиранозавр рекс. Диви-но, то він не вимер, — усміхнулася Лінка. — Навіть незле почувається.

— Так само було й із газетою.

— Ви сварилися через «Репотеку»?

— Важко назвати це сварками. Я пропонувала щось змінити, але він і чути не хотів. Свою первісну концепцію відстоював зубами й пазурами. Усе, що я вигадувала, сприймав як напад на нього. А мені... важко було з ним боротися, зрештою, він був моїм хлопцем. А тепер я не відчуваю, що йому завинила й хотіла б долучитися до твоєї газети, якщо ти не проти. Я тобою завжди... захоплювалася, — Зуза глянула Лінці просто в очі.

«Захоплювалася»? Це слово Лінку здивувало, але й приємно полестило.

— Не перебільшуй, — швидко відповіла вона. — Немає чим захоплюватися. Я рада, що ти хочеш приєднатися до мого проекту. То що, ходімо до мене?

* * *

Наталія не знала, як реагувати на те, що Марцін не дзвонить їй уже два тижні. Точніше — тринадцять днів. Вона лічила дні, розлючено видряпуючи їх ручкою в календарі.

Дівчина не послухалася Лінчиної поради й не зателефонувала Марцінові після сварки в «Грицані». Вирішила, що це занадто. Адже це не вона повинна просити пробачення. Наталія подумала, що коли Марцін подзвонить, вона ласкаво дозволить себе задобрити. Може, вона справді забагато від нього вимагала? Нехай вони просто позустрічаються, і тоді буде видно, чи відчуває вона до нього те, що раніше. Наталія не мала сили влаштовувати революцію почуттів, з неї було досить того, що сталося з батьками... Вирішила, що не намагатиметься в цьому зараз розібратися.

Тоді, у кав'ярні, Наталія була наче не зовсім собою. Стрес, пов'язаний із початком навчального року, нові знайомі й навіть випите пиво — усе це мало значення. У такому стані не можна приймати жодних рішень. Усе треба робити спокійно. Поговорить з Марціном, скаже йому відверто, чого очікує. Більше ніжності, більше спонтанності, більше уваги до неї... Якщо він її кохає, то напевне постарається, щоб усе в них було добре.

От тільки Марцін чомусь не дзвонив. Спершу вона сподівалася, що він зателефонує наступного дня. Тоді чекала на есемеску з поясненнями, мовляв, вибач, я не хотів. Але не було нічого. Якось навіть на нього не схоже. Наталія розсердилася на Марціна. Зайнялася собою й дієтою.

Їй треба було втілювати свій план у життя, і це ненадовго відволікло її увагу від хлопця. Але тепер, коли минуло стільки часу, ця ситуація перестала їй подобатися. Вона перекладала телефон з однієї руки до іншої й роздумувала, що робити. Наталія не любила, коли щось руйнувало їй плани. Десь вона прочитала таке: «Якщо чекаєш на його дзвінок, то ти не контролюєш ситуацію. Якщо подзвониш сама — усе під твоїм контролем. Якщо чекаєш, доки він прийде — ти не контролюєш ситуацію. Якщо підеш до нього сама — усе під твоїм контролем». Так, вона не любила не контролювати ситуацію. Марцін підняв слухавку.

— Власне... добре, що ти подзвонила. Я й сам хотів, але якось не наважився. Я тобі хочу дещо сказати. Ми можемо зустрітися?

Наталія проковтнула слину. Він їй хоче щось сказати?

— То що... заскочиш? Чи мені зайти до тебе?

— Ні... я волів би деінде. Давай зустрінемося в Саському саду. За годину. Тобі зручно?

— Гаразд — відповіла вона. Невідомо-чому, але Наталія відчула, що цього разу за мотузочки смикає не вона.

— Там під тим великим фонтаном. Окей?

— Добре, — погодилася дівчина.

Вони сиділи на одній з лавок навколо фонтану. На інших сиділи бабусі з песиками й мами з візочками. Як і в будь-який інший, звичайний вересневий день.

— Коли ти відпочивала в Португалії, у мене було багато часу, щоб собі подумати, — почав він. Дивився не на неї, а на воду, яка розбризкувалася перед ним, ніби цей фонтан був найцікавішою річчю на світі. — І я зрозумів... що це не має сенсу, Наталіє. Я цього не хочу, присягаюся, але що довше про це думаю, то більше бачу, що ми віддалилися одне від одного. Що із цього нічого не вийде, бодай через обставини.

— Які обставини? — вона наважилася його перебити, хоч, власне, можна було цього не робити. Наталія добре розуміла, до чого ця вся розмова.

— Ти знаєш, які. Ти собі їдеш до Португалії...

— Я тобі пропонувала їхати зі мною!

— Наталіє! Я лише бідний хлопець із технікуму. Село невмиване! Ти ж так про мене думаєш, правда?

Вона відчула злість.

— Неправда! Я ніколи тобі такого не казала!

— А тобі й не треба цього говорити! Я це у твоїх очах бачу! У всьому, що ти говориш і робиш! Тоді в кав'ярні, коли ти сказала, що хочеш пити, а я витягнув з торби пляшку, ти подивилася на мене як на ідіота. Бо у твоєму світі викидати бабки на звичайну воду вважається нормальним! Тобі відомо, скільки заробляє моя мати?

— Що ти із себе жертву корчиш? — розлютилася Наталія. — Так найлегше. Якщо ти запросив мене на морозиво, то міг купити воду, вона коштує стільки ж. Можна бути джентльменом незалежно від того, скільки в тебе грошей у гаманці. І цього за жодні гроші не купиш, бо не про те йдеться!

— Послухай, даремно ми сваримося. Я хотів би попрощатися з тобою по-людськи. По-джентльменськи, як ти це називаєш.

— Попрощатися зі мною по-людськи?

— Саме так. Зрештою, ми були разом понад рік часу.

— Рік часу! — пирхнула Наталія. — Так, ти справді село невмиване, хоч навіть воно

1 ... 10 11 12 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тирамісу з полуницями», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тирамісу з полуницями"