Читати книгу - "Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання, Любава Олійник"

Якщо доля існує, то вона геть втратила клепку і має вельми жартівливу вдачу. Я про час, який збігав від нас, наче крізь пальці пісок. Його виявилося дуже обмаль. Ніби хтось навмисно поспішав стрілки годинника, змушуючи нас діяти швидше.

У питаннях техніки і всіляких мікросхемних заморочок Гліб виявився досить розбірливим. Він підбирав нам технічні дрібнички з такою скрупульозністю, немов ювелір, що проводить огранку найдорожчого діаманта. Або як досвідчений шпигун, що готується до надважливої місії.

З магазину-складу, який для нас спеціально відчинив його знайомий Толян (той ще тип, нагадував персонажа з комедійного бойовика), ми вийшли як після вдалого шопінгу, — з трьома величезними пакетами. Ми згаяли три з половиною години часу, і це я ще підганяла Гліба, а він все одно копався, як черепаха на піску.

— Цікаво, як ми це запакуємо в наші рюкзаки і зовсім з непомітним багажем перенесемося в техно-світ Галілео? Здається, потрібно вантажний літак наймати, а не брати участь у якомусь там квесті, — пробурмотіла я, намагаючись уявити, як все це поміститься у моєму скромному рюкзачку.

— Не хвилюйся, Патя, в офісі я тобі все покажу. Ми розпакуємо і приміряємо, щоб уникнути зайвих запитань. Все буде чікі-пукі, — відповів він з оптимізмом.

Його очі горіли, хода була жвава, а на обличчі грала оптимістична усмішка. Таким Гліба хотілося бачити постійно, і я замилувалася на мить. Нє, ну а шо? — молодий дев’ятнадцятирічний юнак. Розумний, стриманий, з приємними рисами. Русявий, з світло-блакитними очима, карбованими і, як виявилося, гарячими, злегка пухкими губами, широким підборіддям, за рахунок чого обличчя здавалося скоріше квадратним. Його зріст трохи вищий середнього, проте підліткова айтішна фізична форма і худа статура, наче додавали зайвих сантиметрів та робили дещо молодшим. Загалом, цілком нічого собі хлопець, ще й поцілунки в нього непогані.

Помітивши мою увагу, він дещо знітився, мабуть, навиків спілкування з дівчатами у нього ще менше, ніж здавалося спочатку. Справжній ботан, зробила для себе перші висновки.

Ми знову повернулися до офісу, тепер він мені здавався комфортним і затишним. Наче якийсь шпигунський штаб, де ми готуємося до надважливої місії.

— Одягни ці окуляри, у них є камери у верхній оправі, а в дужках містяться мікрофони-динаміки, носоупори служать не лише для фіксації на носі, а й своєрідними перемикачами. Коли поправляєш окуляри, активізовується запис, який зупиняється при наступному поправлянні, — почав інструктувати Гліб, наче агент 007.

— Все супер, окрім того, що мої окуляри мені справді служать для зору, тож потрібно перекласти мої корегуючі лінзи. Зможеш? — запитала я.

— Не питання, зараз все буде, — відповів Гліб, закочуючи рукава сорочки.

Гліб прийнявся за роботу, а я розпаковувала свої подарунки. Спочатку був перстень, що мав всередині маячок для відстеження мене Глібом, та інфрачервоні промені. Надягнувши, взялася за браслет у стилі Pandora з багатофункціональними примочками. Окремі підвіски служили ключами, флешками, чіпами, міні-камерами. Один з таких елементів був у кулоні.

Це була одна із підвісок, що точно повторювала елемент браслета і виглядала як трипільський сонячний диск. Вона мала інтегрований процесор. Підвіска здатна виконувати встановлені користувачем функції. З її допомогою можна безконтактно керувати різними об'єктами, розблокувати смартфон та здійснювати віртуальні дзвінки. Власнику такої підвіски не треба більше носити із собою IC, ID та NFC карти – виробник постарався поєднати в одному гаджеті всі можливості. Також підвіску можна налаштувати на імітацію платіжної карти і за її допомогою робити оплати. Навіть не уявляю, як всі ці технології помістилися в такій маленькій цяцьці.

Брелок, що кріпився на джинси у вигляді стилізованої кулі від автомата з шкіряним подовжувачем. Це був концентрований перцевий балончик з нервово-паралітичною дією. Розпилювач був настільки мікроскопічним, що вмісту вистачало на сотню використань. Просто мрія будь-якої дівчини в темному провулку!

Далі був брелок на рюкзак — шокер та кліпса-брошка для одягу з павучком, яка також мала виконувати якісь крутелезні штуки. Загалом, інформації було надто багато, тож я просто почала чіпляти на себе всі ці розумні смарт-цяцьки, як звичайні аксесуари, якими обліплені підлітки. Потім розберуся чи Гліб підкаже.

Поки я обвішувала себе, наче вокзальна циганка, Гліб закінчив возитися з моїми окулярами. Оправа майже підходила, проте все ж довелося зробити додаткові закріпи, які він видрукував на 3D-принтері. Вийшло прикольно і досить стильно.

— Ну все, — обережно віддав мені окуляри і уважно оглянув, коли я їх надягла. — Тепер я заслужив на поцілунок, — гордо всівся на крісло, але отримав від мене лише скручену фігуру з пальців.

— А дулю тобі, з маком, — фиркнула я у відповідь.

Я наблизилася до хлопця і, коли залишалося кілька сантиметрів, дала щигля в ніс. Проте мою руку перехопили і скрутили. Я опинилася на Глібових колінах, він лоскотав мене, а з мене виривався гучний сміх.

— Здаюся, Глібе! Здаюся! — вигукнула я, ледь переводячи дух.

— Не пущу, поки не відомщу, — продовжував бешкетувати хлопець, намагаючись мене залоскотати.

Вдосхочу надурівшись і все-таки гепнувшись з крісла, ми лежали на підлозі та ледь дихали, наче після пробіжки на стометрівку. В якийсь момент наші погляди знову зустрілися, і пересохлі губи злилися в палкому поцілунку. Він був не схожий на перший, і перевершував у пристрасті та чуттєвості. Хотілося поставити на паузу час і досхочу насолодитися цією неочікуваною миттю. Обійми ставали відвертішими, потрібно було брати ініціативу у свої руки, інакше ми так і будемо валятися тут до ранку.

— Ми так зібратися не встигнемо. Давай краще пригощу булочками, — ми їх так від ранку і не з’їли, а вже скоро вечір, а ти витягни решту приладів. Потрібно ж хоч щось корисне зробити!

Гліб погодився та неохоче піднявся за мною. Здавалося, він зовсім не проти провести весь вечір на підлозі в обіймах із прекрасною дівчиною.