Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Місяць, обмитий дощем 📚 - Українською

Читати книгу - "Місяць, обмитий дощем"

383
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місяць, обмитий дощем" автора Володимир Лис. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 88
Перейти на сторінку:
Сидів старий дядько на колоді біля хати мого покійного тата. Балакали, і дядько тихо сказав:

— Знаєш, Володю, що найобідніше… Мої ж нагороди забрали, як мене арештували. І не віддали, зарази. А там же й медаль «За відвагу» була. Я ж її кров’ю заробив.

Дядькові повна реабілітація прийшла через два дні після його похорону. У грудні 1993 року.

Але про найбільшу радість од нагороди розповідав тато покійний Сава. При станції Сарни, де він працював після війни, був буфет. І навідувався туди регулярно такий майор Макаров. Як вип’є, бувало, розповідав тато, хвалитися починав, як колись на війні його удостоїв не хто-небудь, а сам «маршал победы», Жуков себто. Навідавшись на їхній фронт і побачивши якесь нехлюйство, схопив велику палицю, що валялася на землі, і ну гамселити офіцерів, зокрема й майора Макарова. Аж сльози виступили, коли розповідав:

— Представляете, ребята, меня сам Жуков отлупил. Сам Жуков! Это для меня память лучше любой награды, любого ордена.

Ісус: Боже і людське

Про Ісуса Христа справедливо написано дуже багато, певно, чи не найбільше, ніж про будь-кого, хто жив на Землі. І як про людину. І як про Бога. Він не тільки дав людям нову віру, змінив мораль давнього світу, а й принципово по-новому збудував фундамент людських і суспільних стосунків. Як люди використали ці настанови — то вже інше питання. Говоримо не про художні твори, скажімо, знамениті романи Казандзакіса, Мейлера, Сарамаго та ін., котрі ризикнули вивести образ Сина Божого і Сина Людського — то вже їхні авторські фантазії і їхнє бачення. Так само, як і в численних кінофільмах і на картинах. Навіть у роботах богословів.

Якщо ж вчитатися в усі чотири Євангелія, то побачимо, що тут Ісус постає переважно як Бог. Уже в дванадцятирічному віці він заявляє про свою належність Отцю. Пізніше впевнено починає проповідувати, з великою силою веде за собою учнів, творить численні дива, зокрема годує п’ятьма хлібинами і двома рибинами велику кількість людей, перетворює воду на вино, йде по воді, спиняє бурю, оздоровлює хворих і оживляє мертвих, виганяє торговців з храму. Упевнено пропонує свої рецепти вирішення моральних проблем. Його мова рішуча, образна, часто притчова, але здебільшого безапеляційна. Навіть в одній із найзнаменитіших сцен Святого Письма з динарієм кесаря — це не тільки мудрість, не тільки відділення меркантильного від духовного, а й знання того, що після такої відповіді представники церковної і світської влади дадуть ще можливість продовжувати проповіді в людській подобі.

Слова «Хто без гріха, хай першим кине в неї каменем» також промовляє Бог, який добре знає про людську природу. Ісус же й відає наперед, що станеться з ним самим, людством і окремими людьми, як поведуться його учні, про їхню зраду і своє воскресіння. На хресті Він не просто просить свого учня потурбуватися після Його смерті про матір, а впевнено визначає: ось це надалі твоя матір, а це — твій син. Так само впевнено заявляє розіп’ятому розбійнику, який повірив у Нього, що той буде вже сьогодні з Ним у Царстві Небеснім.

І лише тричі Ісус проявляє себе як звичайна слабка людина. Ба, більше, виявляє страх перед майбутнім і зневіру в тому, що відбувається саме зараз. Перший раз, коли просить Бога, якщо можна, пронести повз нього чашу, себто позбавити майбутніх страждань і випробувань.

Це каже вже не Бог, який знає, що страждання тимчасові, а після них Він воскресне, а саме людина, котра боїться цих страждань.

Вдруге — коли змучений катуваннями Ісус падає і не може далі нести хреста. Як безсила, геть розтерзана людина, а не Бог, якому під силу й не такі дива. Невже Богом бути легше?..

Втретє — перед своєю земною кончиною, у суперзнаменитому зойкові: «Отче, навіщо Ти мене покинув?» Це запитання й докір, яке постане в майбутньому після Голгофи в мільйонах варіантів — саме людини. Це розпач і людське благання про порятунок.

Мені особисто такий Ісус найближчий.

Людині можна і треба співчувати. А Богові?..

Хіба у Його величезній неосяжній самотності.

Утім, саме самотній людині найчастіше є про що розмовляти з Богом. У всі часи — давні й теперішні.

Відчинені двері

Мабуть, найбільший жах і розгубленість у своєму житті я спізнав, коли одного разу подумав, що фраза з Книги Буття — «І Бог на свій образ людину створив, за образом Божим її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» — означає не зовнішню подібність людини до Бога, вже висміяну атеїстами і вільнодумцями, а те, що Бог створив людину не стільки за зовнішньою подобою, як за своєю внутрішньою суттю. Зі всіма гідними рисами, здатністю до співчуття й розуміння, але й із недоліками і складнощами, навіть підступністю і жорстокістю. Та коли жах від такої єретичної (чи ще гірше) думки розвіявся, я раптом подумав, що, по суті, вламуюся у відчинені двері. Бо цей вислів означає: доводити очевидне, те, що вже відоме.

Варто лише пригадати численні сцени зі Старого Заповіту, найперше з П’ятикнижжя Мойсея, де Бог не тільки сам каже, що він суворий, вимогливий і, ба, жорстокий, а й вимагає принесення численних жертв, ще й описує, що то має бути — як доказ любові й покірності Йому. Чого варті страждання й та ж покірність Авраама, у якого Бог забирає геть усе, і найближчих людей також, щоб пересвідчитися, чи він Його любить. Так, Бог вимагає від людини високих моральних якостей, але за умови абсолютної покірності й любові до Нього як Бога. Він промовляє устами пророка Єремії: «І буде, як скажуть до тебе вони: куди підемо? То скажеш до них: так говорить Господь: хто на смерть — на смерть, і хто на меча — на меча, і хто на голод — на голод, і хто до полону — в полон…» (Єр., 15—2).

І саме такого Бога шанують і поважають євреї. З його іменем вони йшли колись у вавилонський полон, у єгипетську неволю і виходили з них. Коли ж були знову вигнані римлянами з батьківщини і розсіяні мало не по всій Землі, то забули свою мову іврит (пізніші мови сефарді й ідиш виникли на основі іспанської й німецької), але вперто берегли віру і звичаї. Той, хто каже тепер, що християнська віра — юдейська, не знає чи не хоче знати, як не сприймали і не сприймають юдеї Христа, головне як Бога, котрий страждає і співчуває, розіп’ятого, як саме за ці страждання (Бога!) висміювали Христа і християн. Казали: «Що ж це за Бог такий, якого можна навіть бичувати?»

З іменем свого грізного суворого Бога вони йшли по чужих світах, а в час Голокосту — покірно в табори й газові камери, часто тисячами під охороною десяти чи й п’яти солдатів. Здавалося б: кинься ця маса — змете, розтопче

1 ... 10 11 12 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місяць, обмитий дощем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місяць, обмитий дощем"