Читати книгу - "Spotlight, Night Rain"

Так, я вчинив як повний підлий негідний та невдаха і боягуз, який ні на грам не заслуговує хоча б на кілометр підходити до цієї прекрасної дівчини! Про що я лише думав?! Для чого я тоді наговорив усі ті слова, які не були правдою? Лише згодом я зрозумів, що вони дійсно ранили Ніколь! Але це розуміння прийшло запізно. Тоді, коли вона перестала з′являтися на парах, а про її стан ніхто нічого не знав. Я щодня сидів у машині по кілька годин під її гуртожитком в очікуванні, що вона вийде, щоб поговорити. Але все було безрезультатно. До сьогодні. Якимось чудом на третій день відсутності в університеті дівчина дала знати, що жива. Правда на вигляд схудла на кілька кілограмів і здається, що подуй сильніший вітер – її підхопить і понесе десь в ті краї, де немає такого гандона, як я! Але так само чарівна, як завжди. Окрім очей – її сумний погляд змушує мене хотіти врізати собі в пику! Поки я помислюю з чого почати розмову, дівчина якраз переходить дорогу в бік, де я припаркувався. Це удача. Я вибігаю з машини.

-    Ніколь, - кричу я їй, коли між нами залишається кілька кроків. Вона здивовано зупиняється, наче перевіряючи чи не почулося їй, а потім обережно повертається в мій бік та робить страшенно здивовані очі.

-    Що?.. Що ти тут робиш? – ледь витискає вона із себе перелякано.

-    Все гаразд, не бійся, я хочу, щоб ти мене вислухала. Давай поговоримо в машині?

-    Мені немає про що з вами говорити! – здається дівчина почала відходити від ступору і перша емоція, яка повернулася – гнів. – Тим паче, що ви самі казали, що не потрібно, щоб нас бачили разом! – на цих словах Ніколь збиралася продовжити свій рух, але я її перехопив за руку і силоміць затягнув до автівки.

-    Вибач, Ніколь, але ти все таки мене вислухаєш, - наполягав я застібаючи на ній пасок безпеки. На диво, дівчина не сильно пручалася. Мабуть нічого особливо не їла, тому і знесилилася.

-    Чому ви так робите? – почув я ледь тихий голос дівчини, погляд якої був скляним та спрямованим десь геть за обрій. – Для чого ви мене мучаєте? Вам так сподобалося мучати мене на парах, що ви вирішили стати моїм особистим пеклом і поза ними? Ви ж відшили мене, маєте бути задоволені, що позбулися ще однієї ідіотки, яка зізнавалася вам у почуттях. Якщо ви повернулися просити нікому не казати за той цілунок чи наше неформальне спілкування, то можете не переживати, я нікому нічого не скажу, я не така!

-    Ніколь! – тільки мій гучний крик зміг змусити її нарешті перервати цю браваду! – Ніколь, я прекрасно знаю, що ти не така! І в мене й на думку не приходило, що ти можеш хоч на краплину бути такою! Але все, що ти зараз кажеш – нісенітниці. Я не про це з тобою хотів говорити і ти це знала би, якби помовчала і просто послухала мене. Гаразд? – дівчина заспокоювалася, наче повітряна кулька, з якої поступово випускали повітря, схоже вона викричалася. – Так от, Ніколь, вибач ще раз за ті слова, які завдали тобі болю. Мені вони теж завдали болю. І я мав би все продумати, перш, ніж казати тоді всю ту брехню. Але я не подумав і хотів лише захистити тебе таким чином.

-    Тобто, відштовхнувши?

-    Так, на жаль, ні до чого іншого я не додумався. Пробач. Я написав тобі близько ста повідомлень, я тобі телефонував, я думав, що з тобою щось сталося, оскільки на парах ти перестала з′являтися! Тому я підчікував тебе щодня по кілька годин біля гуртожитку і ось – лише сьогодні мені поталанило!

-    Це не удача, я всі ці дні не виходила з гуртожитка, - безбарвним тоном зробила вона ремарку.

-    Ніколь, я знаю, що я тебе не гідний і точно не після того, коли відштовхнув! Але прошу, дай мені шанс! Я тоді, в той день, коли ти мене поцілувала, я мав тоді зустрітися зі знайомим, який пропонував мені посаду в іншому закладі освіти, тому я так розчарувався, коли зустріч відмінилася, думав, що нічого не вийде з моїм задумом! Я хотів перейти на іншу роботу, а потім сказати тобі про свої почуття!

-    Але я тобі байдужа! – перебила мене Ніколь зі сльозами на очах.

-    Ні, це не так! Ти мені не байдужа! Я почав відчувати щось до тебе навіть раніше, ніж познайомився з тобою! – і я розповів їй ту нашу першу зустріч, коли вона мене навіть і не помітила. – А потім я став до тебе придиратися, щоб хоч якось з тобою зконтактувати, хоч і таким дивним способом.

-    Це схоже на смикання за косички.

-    Так, знаю, вибач і за ту мою дурну поведінку.

-    То значить у тебе тепер нова робота? -  з надією в очах запитала здогадлива дівчина.

-    Так, я вчора перевівся. І ти б знала про це, якби відповідала на мої дзвінки, як мінімум. Та не суть. Суть в тому, Ніколь, що я тебе теж кохаю і дуже хочу бути з тобою. Тож чи вибачиш ти такого придурка, як я і чи можливо в майбутньому, не обов′язково зараз, ти подумаєш над моєю пропозицією? Я хочу мати з тобою відносити, хочу дізнаватися про тебе більше, хочу щодня бачити твою усмішку і той блиск в твоїх прекрасних зелених очах! Ось. Це все, що я хотів сказати.