Читати книгу - "Просто бути, Таня Тайм"

Після того дня минуло кілька днів. Осінь продовжувала розцвітати у м’яких відтінках жовтого та помаранчевого.

Аліна займалась своїми справами — кілька разів ходила до бібліотеки, намагалася розібратись із документами, трохи працювала над власним проєктом. Увечері читала книги або гортала фото з дому, часом ловлячи себе на думці, що чекає звуку знайомого голосу чи повідомлення на телефоні.

Її дні були заповнені дрібницями, але в кожній дрібниці вона чомусь помічала щось, що нагадувало Тараса. Відкриваючи коробку з чаєм, згадувала, як він тримав її пиріг. Коли у крамниці побачила яблука, подумала, чи любить він яблука. Іноді ловила себе на тому, що прислухається, чи не гримнули двері навпроти, чи не пробігла Боня коридором.

Тарас теж був зайнятий. Робота затягувала з головою — дедлайни, листи, дзвінки. Максимко після школи потребував уваги, і вечори проходили швидко: вечеря, ігри, казка перед сном.

Але навіть серед усієї цієї метушні думки про сусідку іноді навідувалися несподівано. Якось, обираючи хліб у супермаркеті, він згадав її усмішку. Іншим разом, проходячи повз кав’ярню, подумав: "А може, таки варто було написати?"

Його запрошення було напівжартом, але він і сам не міг зрозуміти, чому так нервував, чекаючи її реакції. Вона відповіла тепло, але стримано. І зараз, коли кілька днів вони не перетинались, він ловив себе на тому, що вдивляється у вічко, коли чує кроки в коридорі.

Він не поспішав. Не хотів нав’язуватись. Але думка про Аліну — спокійну, добру, теплу — все частіше з’являлась у його вечорах, між рядками прочитаних казок і незавершених листів.