Читати книгу - "Відьмак. Хрещення вогнем"

нашими королями, перед колегами, яких ти не знайшла за необхідне запросити. А отам сидить Еніда Фіндабайр, яка з ласки Емгира вар Емрейса королює у Дол Блатанна, володарка ельфів, яка чинами й зброєю підтримує Нільфгард. Мало того, я зі здивуванням бачу на проекції цього залу чародійку з Нільфгарду. З якого це часу чародії з Нільфгарду перестали визнавати сліпе послушенство і рабський сервілізм до імператорської влади? Про які секрети ми тут говоримо? Якщо вона тут є, то за згодою і з відома Емгира! За його наказом! Як його очі й вуха!

— Заперечую, — спокійно промовила Ассіре вар Анагід. — Ніхто не відає, що я беру участь у цій зустрічі. Мене попросили зберігати таємницю, я її зберігала й зберігаю. У тому числі й у своїх власних інтересах. Бо якби вийшло назовні, голови б я не зберегла. Бо саме на це спирається сервілізм чародіїв в Імперії. Вони мають на вибір сервілізм або ешафот. Я прийняла ризик. Заперечую, що я прибула сюди як шпигун. Довести це я можу лише одним чином: власною смертю. Досить буде зламати таємницю, про яку просить пані Ейльгарт. Досить буде, аби новина про нашу зустріч вийшла за ці стіни, — і я втрачу життя.

— Для мене розкриття секрету також мала б прикрі наслідки, — чарівно посміхнулася Франческа. — У тебе все ще є пречудова можливість для реваншу, Сабріно.

— Я добиваюся реваншу іншими методами, ельфійко! — Чорні очі Сабріни зловороже запалали. — Якщо таємниця вийде на яв, то не з моєї вини чи необережності. Принаймні, не з моєї!

— Чи ти щось маєш на увазі?

— Вочевидь, — втрутилася Філіппа Ейльгарт. — Вочевидь, Сабріна дещо має на увазі. Вона делікатно нагадує пані про мою співпрацю з Сігізмундом Дійкстрою. Як начебто сама вона не має контактів із розвідкою короля Генсельта!

— Є різниця! — гарикнула Сабріна. — Я не була три роки коханкою Генсельта! І тим більше — коханкою його розвідки!

— Досить того! Замовкни!

— Підтримую, — раптом голосно сказала Шеала де Танкарвіль. — Замовкни, Сабріно. Досить уже про Танедд, досить про шпигунські пригоди та адюльтер. Я прибула сюди не для того, аби брати участь у суперечках або вислухувати взаємні ресентименти[10] та зневаги. Я також не зацікавлена у ролі медіаторки[11], і якщо мене запрошено з цією метою, то я заявляю, що це було даремно. Насправді я вже підозрюю, що участь моя у цьому — даремна й непотрібна, що я втрачаю час, із трудом викроєний з моєї дослідницької роботи. Втім, я стримаюся від пресупозицій[12]. Пропоную нарешті дати голос Філіппі Ейльгарт. Довідаємося нарешті про мету цього зібрання. Зрозуміємо ролі, у яких ми маємо тут виступати. Тоді без зайвих емоцій ми вирішимо, чи продовжувати виставу, чи опустити завісу. Секретність, про яку нас тут просили, зобов’язує нас усіх. Із наслідками, які я, Шеала де Танкарвіль, особисто обіцяю тим, хто її не збереже.

Жодна з чародійок не ворухнулася і не вийшла. Трісс ані на мить не ставила під сумнів попередження Шеали. Самітниця з Ковіру не звикла кидати погрози на вітер.

— Передаємо тобі слово, Філіппо. А до шановної громади я звертаюся із проханням зберігати тишу до тієї миті, коли Філіппа дасть нам знати, що скінчила.

Філіппа Ейльгарт встала, шелестячи сукнею.

— Шановні конфратерки, — сказала вона. — Ситуація серйозна. Магія під загрозою. Трагічні події на Танедді, до яких ми повертаємося подумки із жалем та сторопінням, довели, що результати сотень років безконфліктної співпраці миттєво пішли намарно, коли верх узяли приватні справи та перемогли — амбіції. Нині ми маємо розбрат, безлад, взаємну ворожість і недовіру. Те, що діється, починає виходити з-під контролю. Аби контроль повернути, аби не допустити стихійного катаклізму, треба узяти у міцні руки штурвал того корабля, який кидає штормом. Я, пані Ло-Антіль, пані Мерігольд та пані Мец проговорили поміж себе ту справу і дійшли згоди. Відбудови знищених на Танедді Капітулу та Ради недостатньо. Зрештою, немає з кого відбудовувати обидві ті інституції, немає гарантій, що, відбудовані, не залишаться вони від початку заражені хворобою, яка вже знищила їх раніше. Повинна виникнути цілком нова, секретна організація, яка буде служити виключно справам магії. Яка зробить усе, аби не допустити катаклізму. Бо якщо загине магія — загине й цей світ. Як віки тому, світ, позбавлений магії і поступу, що вона його несе, порине у хаос і морок, потоне у крові й варварстві. Всіх паней, які присутні тут, запрошуємо ми взяти участь у нашій ініціативі, до активної участі у роботі нашої таємної організації. Ми дозволили собі прикликати вас сюди, аби почути вашу думку з цього питання. Я закінчила.

— Дякуємо, — кивнула Шеала де Танкарвіль. — Якщо пані дозволять, я почну. Перше моє питання, дорога Філіппо: чому я? Чому сюди закликали мене? Я багаторазово відмовлялася висуванню моєї кандидатури до Капітула, я відмовилася від місця у Раді. По-перше, поглинає мене моя праця. По-друге, я вважала і надалі вважаю, що у Ковірі, Повіссі і Генґфорсі є інші, гідніші цієї честі. Запитую, чому запрошено сюди мене, а не Кардуїна? Не Істреда з Айдд Ґинвайлю, Тугдуала чи Зангеніса?

— Бо то — чоловіки, — відповіла Філіппа. — А організація, про яку я кажу, має складатися виключно з жінок. Пані Ассіре?

— Знімаю моє питання, — посміхнулася нільфгардська чародійка. — Воно збігалося із питанням пані де Танкарвіль. Відповідь мене задовольняє.

— Щось віддає це мені бабським шовінізмом, — сказала ядуче Сабріна Ґлевіссіг. — Особливо з твоїх уст, Філіппо, після твоєї зміни… еротичної орієнтації. Я нічого проти чоловіків не маю. Більше того, я чоловіків люблю і життя собі без них не уявляю. Але… Якщо трохи подумати… В підсумку це слушна концепція. Чоловіки нестабильні психічно, занадто поступливі емоціям, на них не можна розраховувати у мить кризи.

— Це факт, — спокійно визнала Маргарита Ло-Антіль. — Я постійно порівнюю результати адепток з Аретузи із ефектами роботи хлопців зі школи у Бан Ард, і порівняння те неодмінно буває на користь дівчат. Магія — це терплячість, делікатність, розум, розвага, витривалість, але й покірне, спокійне сприйняття поразок і невдач. Чоловіків губить амбіція. Вони завжди бажають того, про що знають: це неможливе й неосяжне. А можливого вони не зауважують.

— Досить, досить, досить, — сплеснула руками Шеала, не приховуючи усмішки. — Немає нічого гіршого за науково