Читати книгу - "Смак життя, Юльчик"

Ранок у кав’ярні «Горлиця» починався так само, як і завжди — з ароматів кави, легкого шуму меленого зерна і приглушеної музики. Лія заходила у свій маленький світ — світ, який вона створила з нуля. Але цього разу вона відчувала напруження, що оселилося десь глибоко всередині.

Вона думала про Максима. Про те, що його мама, Марина, вчора увірвалася, як несподіваний вітер, і залишила після себе більше питань, ніж відповідей. Але тепер поряд була Соломія — її найкраща подруга, та людина, яка знала Лію, здається, краще за неї самої.

Соломія зайшла, відчинивши двері з легкою усмішкою, тримаючи в руках об’ємний блокнот і чашку запашної кави.

— «Привіт, Ліє! Як ти? Вже готова до нового шаленого дня?»

— «Привіт, Соломіє! Без тебе тут якось не так. Ти — наша атмосфера.» Лія обійняла подругу.

Соломія кинула погляд на записник.

— «Ось, думала, може, допоможеш з ідеями для майбутніх заходів у «Горлиці». Знаєш, щось цікаве, щоб притягнути більше людей. Але спочатку — розкажи, що сталося вчора? Я бачу, що ти трішки… задумана.»

Лія глибоко зітхнула і сіла поруч.

— «Вчора сюди прийшла мама Максима. Вона говорила так, ніби між ними є щось невирішене. І я не можу зрозуміти, що приховує Максим.»

— «Ох, це складно, — задумливо сказала Соломія. — Максим завжди був трохи загадкою. Але я помітила, що коли він поруч, ти змінюєшся — стаєш якоюсь більш відкритою, теплою.»

Лія посміхнулася, але в її очах був сум.

— «Так, він мене надихає, але боюся, що ховає від мене щось важливе.»

Тим часом до «Горлиці» зайшов Юрко з купою газет і паперів.

— «Добрий день, дамочки! Готові підкорювати світ?» — він пожартував, розкладаючи матеріали на столі.

— «Як завжди!» — відповіла Соломія з посмішкою.

Юрко поглянув на Лію і помітив її задумливий вираз.

— «Щось трапилось? Якщо хочеш, можу допомогти з чимось.»

— «Думаю, це все про Максима, — зітхнула Лія. — Його мама приїхала і…»

— «І ти боїшся, що ця історія вплине на нас усіх,» — доповнила Соломія. — Знаєш, Ліє, інколи найкраще — це просто говорити. Відкриватися.»

Раптом до столу підійшов Максим. Він виглядав трохи нервовим, але намагався усміхнутися.

— «Я почув, що ви мене обговорюєте,» — сказав він з легкою усмішкою. — Можна приєднатись?»

Лія кинула на нього погляд, повний мішаних емоцій.

— «Звісно, Максиме. Чим більше, тим краще.»

Максим сів поруч і, глянувши на кожного по черзі, почав розповідати.

— «Це правда, між мною і мамою непроста історія. Вона не завжди розуміла мене, а я боявся, що мій шлях — музика — не зробить її щасливою. Але тепер я хочу змінити це. І я вдячний вам усім за те, що допомагаєте мені знайти себе.»

Юрко, Соломія і Лія уважно слухали, а в «Горлиці» стало ще затишніше.

— «Іноді життя — це пісня, що її треба навчитися грати з чистим серцем», — додав Максим.

Лія відчула, що між ними проростає новий рівень довіри. Що попереду — багато важливих моментів, щирих розмов і справжніх відкриттів.