Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Це був цілий феєрверк кольорів. З іконками відео. Поки сайти-конкуренти применшували будь-які гіперболи, Корі вдавався до найгучніших та найдешевших слів-наживок: «Краща Десятка Способів, Якими Уряд Вас Контролює — Номер Сім Просто Зведе Вас Із Розуму!», «Волл-Стрит Ганяється За Вашою Капустою… І Ви Не Повірите, Що Стається Потім», «Думаєте, Копи Тут Для Того, Щоб Вас Захищати? Подумайте Ще Раз», «Ми Вбиваємо Цивільних. Чому Чотиризіркові Генерали Нас Ненавидять», «Двадцять Ознак Того, Що Ваш Банк Вас Грабує», «Найзаможніші Люди Світу Не Платять Податки — Як Вам Теж їх Не Платити», «На Якого Диктатора Ви Схожі? Пройдіть Тест».

Майя зайшла до архіву й знайшла старе відео. Вона не мала певності, чому вирішила дістати його саме з сайту Корі — на YouTube висіли десятки варіантів. Запросто можна було піти туди, але взяти його саме з першоджерела чомусь здавалося правильним.

Хтось злив Корі Рудзинські те, що починалось як рятувальна місія. Чотирьох солдатів, трьох із яких Майя знала й любила, убили із засідки в Аль-Каїмі, неподалік від кордону Іраку та Сирії. Двоє були ще живі, однак затиснуті ворожим вогнем. Чорний позашляховик рухався до них. Майя та Шейн мчали на повній швидкості в легкому воєнному гелікоптері «Boeing МН-6 Little Bird» і почули нажахані крики про допомогу від тих двох, які вижили. Вони мали такі юні, такі до біса юні голоси, і Майя знала, що четверо мертвих звучали б так само.

Коли ціль уже потрапила в поле зору, вони чекали підтвердження, але ж тоді, коли всі вважали військове знаряддя непогрішимим, радіосигнал від Об’єднаного Командування спеціальними операціями в Аль Асаді постійно переривався. А от сигнал від двох вояків, які благали про допомогу, — ні. Майя з Шейном чекали. Обоє лаялись по радіо, вимагаючи відповіді від командування, аж тоді почули крик солдатів.

Саме тоді МН-6 Майї зняв чорний позашляховик ракетою «AGM-114 Hellfire Missile». Автівка злетіла в повітря. Піхота рушила вперед і врятувала вояків. Обоє були поранені, але ж обоє вижили.

Тоді все здавалося правильним.

Задзвонив мобільний Майї. Вона мерщій закрила браузер, наче хтось спіймав її за порнографією. На екрані висвічувалося «ФЕРНВУД». Родинний маєток Буркеттів.

— Алло?

— Майє, це Джудіт.

Мати Джо. Її син помер більше тижня тому, однак в її голосі і досі звучала важкість, наче кожне слово — це болісне і важке завдання.

— О, привіт, Джудіт.

— Хотіла дізнатись, як там ви з Лілі.

— Спасибі за турботу. Так добре, наскільки це можливо.

— Рада це чути, — сказала Джудіт. — Ще я хочу нагадати, що завтра Гізер Гавел читатиме заповіт Джо у Фернвудській Бібліотеці рівно о дев’ятій ранку.

Багатії навіть свої кімнати називали.

— Дякую, я прийду.

— Може, відправити за тобою машину?

— Ні, впораюсь.

— Чому б тобі не привезти Лілі? Ми будемо раді з нею побачитися.

— Подивимось, як піде, гаразд?

— Звісно. Я… Я справді за нею скучила. Вона така схожа на… Що ж, завтра побачимося.

Джудіт зуміла втримати сльози, аж поки не поклала слухавку.

Майя трохи посиділа біля телефона. Може, і варто взяти завтра Лілі з собою. Ізабеллу теж. Це нагадало їй, що вартувало би переглянути записи з прихованої камери. Майя їх уже два дні не дивилася, але, знову ж таки, що з того? Вона втомилась, а це могло зачекати до ранку.

Вона прийняла душ. У спальні стояло велике крісло — крісло Джо, жінка влаштувалася в ньому й розгорнула книжку. То була нова біографія братів Райт. Спробувала зосередитися на ній, але не вийшло.

Корі Рудзинські повернувся до Штатів. Чи це збіг?

«Ти самотужки спробуєш розібратися з усім, так?»

Майя відчула наближення тривоги. Згорнула книжку й швидко ковзнула до ліжка. Вимкнула світло й чекала.

Спочатку піт, потім видіння, але завжди найбільше турбували звуки. Звуки. Невтомний галас, постійна какофонія гелікоптерних моторів, статика на радіо, постріли — і, звісно ж, людські звуки, сміх, жарти, паніка, крики.

Майя натягнула подушку на вуха, але стало ще гірше. Ці звуки не просто оточували її. Не просто відлунювали та реверберували. Вони розривали їй голову. Продиралися крізь тканини мозку, руйнували сни, думки та бажання, наче гаряча шрапнель.

Вона стримала крик. Ніч буде погана. Їй знадобиться допомога.

Майя відчинила шухляду нічного столика, дістала пляшечку й проковтнула дві пігулки «Клонопіну».

Ліки не змусили звуки зникнути, та за деякий час приглушили, нарешті галас настільки стих, що вона змогла заснути.

Розділ 5

Перша думка Майї, коли вона прокинулася: подивитися відео з прихованої камери.

Майя завжди прокидалася чітко о 4:58 ранку. Хтось казав, що в неї всередині внутрішній будильник, але якщо це й він, то налаштувати його можна було тільки на 4:58, а вимкнути — взагалі неможливо, навіть у ті ночі, коли вона пізно лягала й страшенно хотіла поспати бодай ще кілька хвилин. І коли намагалася «поставити» внутрішній будильник раніше чи пізніше, він усе одно перемикався на параметри за замовчуванням: 4:58 ранку.

Це почалося під час муштри. Її інструктор зі стройової підготовки будив усіх о п’ятій рівно, і поки інші новобранці стогнали й мучилися, Майя вже дві хвилини не спала й була готова до неминучого й найчастіше неприємного візиту сержанта.

Відколи Майя заснула (тобто відключилась) минулої ночі, вона спала добре. Доволі дивно, що ті демони, якими жінка була одержима, рідко приходили до неї уві сні — жодних кошмарів, перекручених простирадл, пробуджень в холодному поту. Майя ніколи не пам’ятала снів. Це могло означати, що вона спала спокійно, або ж її підсвідомість милосердно дозволяла їй їх забути, що б не відбувалось у тих снах.

Вона взяла резинку з нічного столика й зав’язала волосся у хвіст. Джо любив цю зачіску. «Люблю риси твого обличчя, — казав він. — Хочу бачити його якомога більше». Він любив гратися з цим хвостом і навіть в окремих випадках ніжно тягнути за нього, але це була зовсім інша справа.

Її обличчя спалахнуло від цих спогадів.

Вона перевірила повідомлення на телефоні — нічого важливого. Звісила ноги з ліжка, встала, пішла коридором. Лілі