Читати книгу - "Прокляті"

Леонард, зануда, регоче.

Стрілець хапає з підлоги тверду, наче камінь, кульку попкорну та кидає її одним швидким рухом прямісінько у вухо зануди.

Повітря наповнюється шматочками попкорну й ручками, що випали в нього з кишені. Леонард замовкає.

— Так тобі й треба, — зазначає Паттерсон. — Згідно з досьє пана Серійного Вбивці, він намагався поцупити хлібину і пачку підгузків.

Тут Бабетта відволікається від свого відображення в дзеркальці й питає:

— Підгузки?

Стрілець робить великий крок уперед, наближається до ґрат клітки Паттерсона, просовує крізь них підборіддя, гарчить крізь стиснуті зуби та каже:

— Замовкни, качок!

Бабетта не вгамовується:

— У тебе є дитина?

Стрілець повертається до неї та кричить:

— Замовкни!

— Повертайся до клітки, — радить йому Леонард, — доки ми через тебе в халепу не вскочили.

— Що? — продовжує волати Стрілець. Він повільно підходить до клітки Леонарда, водночас витягуючи з щоки булавку, і починає колупатися в замку. — Хвилюєшся, що це піде до твоєї особистої справи, чи не так, бовдуре? — чіпляючи пружину, Стрілець питає: — Боїшся через це не потрапити до коледжу, що входить до Ліги плюща? — на цій ноті він розчиняє двері клітки навстіж.

Леонард хапає двері, різко зачиняє їх і просить:

— Не треба, — оскільки двері не замкнені, вони розчиняються. Леонард знову зачиняє їх, тримає обома руками і благає: — Замкни швидше, доки якийсь демон не заскочив…

Синя голова Стрільця вже підпливає до клітки Бабетти; діставши булавку з щоки, він каже:

— Агов, красуне, я знаю одне мальовниче місце, що виходить на західний край Бурхливого комашиного океану, від якого в тебе дух перехопить, — і починає шкрябати булавкою в замку.

Леонард продовжує тягти за двері клітки, щоб не розчинялись.

Двері моєї клітки розчинені. Я стискаю руку в кулак, ховаючи діамантовий перстень.

Паттерсон кричить:

— Ти лузер, та ти ж минулого разу навіть до протилежного берега Озера лайна не дістався!

Відкриваючи двері клітки Бабетти, Стрілець пропонує:

— Тоді ходімо з нами, качок. Покажеш дорогу.

Бабетта повертає косметичку до фальшивої сумочки «Коуч» і каже:

— Ага… коли тобі сміливості вистачить.

Вона безглуздо бере кінчиками пальців подол і без того короткої спідниці та трохи підіймає її, наче боячись забруднити об підлогу. Бабетта, справжнісінька пані Блудниця Блудницька, ноги якої видно майже до розвилки трусиків, виходить із клітки, обираючи, куди поставити ноги в підроблених туфлях «Маноло Бланік».

Леонард нахиляється, щоб зібрати розкидані ручки. Витрушує шматочки попкорну з волосся.

Стрілець наближається до клітки Паттерсона. Тримає англійську булавку по свій бік ґрат, щоб Паттерсон не міг вихопити її в нього. Дражливо питає:

— Готовий трохи прогулятися на волі?

Щоб отримати увагу Леонарда, я розповідаю йому свою теорію щодо терапії, спрямованої на зміну поведінки, у порівнянні з простими, старомодними екзорцизмами. Про те, як сьогодні, коли хтось із моїх подружок — живих подружок, звичайно, — весь день сидить у своїй кімнаті та блює, їм ставлять діагноз «булімія». Ніхто не стане викликати священика, щоб той поговорив із дівчиною щодо її недостойної поведінки, висловив любов і турботу, і вигнав із її тіла демона, що там оселився… сучасні родини зазвичай викликають психотерапевта, фахівця з поведінки. Важко повірити, але ще у1970-ті релігійні лідери кропили святою водою дівчаток-підлітків із розладами харчування.

Так, надія в мене здається вічною; утім, прокляття, Леонард мене не слухає.

Тим часом Стрілець уже звільнив Паттерсона. Бабетта приєднується до них, і їхнє тріо вже неквапливо рухається у напрямку полум'яного обрію, в оточенні шалених криків і зграй чорних мух. Паттерсон подає Бабетті руку, щоб вона не впала через високі підбори. Стрілець глузливо посміхається, але, можливо, таке враження складається через булавку, проколоту крізь його щоку.

Я все ще продовжую базікати, роз'яснюючи деталі теорії про те, як моя схильність до заспокійливого могла бути викликана одержимістю бісами, а Леонард, цей власник чудових карих очей, розчиняє двері клітки й мчить слідом за мандрівниками, що вже майже зникли з очей. Мій останній нещодавній друг у Пеклі, Леонард, продирається крізь район, повний постарілих Ведмедиків Гаммі та тліючого вугілля. Голова в нього крутиться, наче на шарнірах, спостерігаючи, чи не з'явиться раптом демон, але він кричить: «Агов! Стривайте!» І мчить собі далі, не зводячи очей із знебарвленого синього ірокеза Стрільця.

Коли вся четвірка вже майже зникла і здається на цій відстані атиповими крапками на тлі киплячих екскрементів і бракованих льодяників від кашлю, — лише тоді я відчиняю двері власної клітки і роблю перші заборонені кроки, пересуваючи свої «Басс Віджинз» слідом за ними.

Розділ сьомий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Як і багато інших туристів, ми рушаємо в невеличку подорож, щоб вивчити Пекло. Звертаємо пильну увагу на загальну топографію місцевості. Помічаємо кілька цікавих об'єктів. І в мене з'являється думка, що треба зробити маленьке зізнання».

Наша невеличка група обігнула кордони лускатої, слизької Пустелі лупи, де пекучі вітри, гарячі, немов мільярд фенів, здувають струпи змертвілої шкіри у кучугури висотою з Матергорн. Ми пропленталися повз Великі рівнини битого скла. Наприкінці важкого шляху ми опинилися на кручі з вулканічної золи, що відкривалася на просторий блідий океан, який простягався до самого горизонту. Жодна хвиля чи брижі не порушували його опалової поверхні; він мав відтінок заплямованої слонової кістки, схожий на потерту штучну шкіру черевичків Бабетти — підроблених «Маноло Бланік».

Поки ми стоїмо і милуємося краєвидом, тягучий приплив цього не зовсім білого, тягучого бруду наче підіймається та поглинає шматок (у палець шириною) блідого, попелястого пляжу. Гнила рідина така густа, що вона, скоріше, згортає берегову лінію, аніж змиває її, коли потік наближається. Очевидно, у цього конкретного океану відпливів не буває, а трапляються лише припливи, які завжди тільки підіймаються.

— Ось воно, — промовляє Стрілець і робить велику дугу огорнутою в шкіряну куртку рукою, обрамовуючи пейзаж. — Шановне панство, дозвольте познайомити вас із Великим океаном розлитої сперми…

Геть увесь еякулят, коли вірити Стрільцю, який вилився під час мастурбацій упродовж людської історії (принаймні починаючи від Онана), збігає у це місце і збирається тут. Аналогічним чином, пояснює він, вся пролита на Землі кров теж збігається та накопичується в Пеклі. І всі сльози. Будь який плювок, що впав на землю, теж опиняється тут.

— З часів винайдення відеомагнітофонів та Інтернету, — додає Стрілець, — цей океан почав зростати рекордними темпами.

Я пригадую свого Татобатька Бена і здригаюсь. Я вже казала: це дуже довга історія.

У Пеклі порно створює ефект, який можна порівняти з глобальним потеплінням на Землі.

Наша команда робить крок назад, подалі