Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Казка старого мельника 📚 - Українською

Читати книгу - "Казка старого мельника"

669
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Казка старого мельника" автора Сергій Ухачевський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 32
Перейти на сторінку:
те, що бачив. Їхні хороводи такі прадавні, що й сиві круки не згадають, коли вперше мавки завели свій дивовижний танок. Мавки вклонились і піднесли сувої найтоншого полотна, що таке легке, мов ткане з повітря, таке переливчасте, ніби вплетені у нього іскри роси на ранковому сонці.

Князівна радо прийняла подарунок мавок і наказала:

— Нехай сиві горлиці несуть це полотно до мого палацу!

— Буде виконано, люба Князівно! — відповідали співучими голосами мавки.

А біля річок та ставів русалки приносили у заквітчаних мушлях вичесане з волосся золото й дарували його Князівні та співали своїх сумних загадкових пісень... І несли лелеки це золото у далекий палац Лісової Князівни...

Миколка дивувався з побаченого. І це дійство повторювалось із дня на день, у нескінченній мандрівці казковою країною Лісової Князівни. Багато днів так вони мандрували, Миколка збився з ліку тих днин. Аж якось виїхали вони на роздоріжжя і зупинились.

— Дивися, Миколко, — вказала рукою Князівна, — перед нами три шляхи. Той, що праворуч, — вузький, поріс терням. Дорога зрита ярами. Йти по ньому вкрай складно. Проте шлях короткий. Вже завтра дістанемося дому. Той путь, що перед нами, — він прямий, на ньому багато шинків, у них пиво-мед рікою. Та будемо ми по ньому петляти не один тиждень... З веселощами, пустощами та забавами. Перед довгим служінням мені, я дозволю тобі розважитись. І третій шлях — незвіданий, ніхто не знає, чим він може закінчитися. Чи голову складеш, чи слави здобудеш. Чи за часинку додому дістанешся, чи заблукаєш на довгі роки. Який обереш шлях ти?

Миколка подумав хвильку і сказав на те:

— Ви втомилися, моя пані, і вам хочеться якнайшвидше додому. Я бачу, як ви замріяно дивитеся вдалечінь. Тому потрібно рухатись тим шляхом, що праворуч, щоб ви опинилися якнайшвидше вдома і нарешті відпочили...

Князівна загадково всміхнулась на те і пояснила:

— Тепер я розповім тобі: шлях, що перед нами, це — шлях гріха і зрад. Багато на ньому спокус, і не кожен цим шляхом дійде до кінця. Той, що ліворуч, — шлях страждань та зневіри. Ще ніхто цим шляхом не дістався до своєї цілі, завжди сходив на манівці. А дорога, яку обрав ти, — дорога випробовувань і вірності. Дорога праведна. Тож ти обрав вірний путь. І це мене втішає.

Глянув Миколка на Князівну, і помітив, що обличчя її ще помолодшало. В очах з’явився живий блиск. Коник вірний збадьорився і підтюпцем повіз їх незвіданою дорогою. Довго чи коротко їхали вони, аж Князівна знову наказала зупинитися.

— Миколко, щось я втомилася і замерзла, — сказала вона. — Розпали вогонь, а я перепочину.

Хлопець допоміг їй зійти з коня. Князівна сіла під деревом, а Миколка пішов до лісу збирати хмиз...

Він набрав уже цілий оберемок, як почув недалеко голос:

— Допоможи мені, чоловіче добрий, бо загину я тут ні за цапову душу.

Миколка, вже нічому не дивувався, він озирнувся, але нікого не помітив.

— Дива якісь дивні діються у цих лісах, — пробубонів собі під носа. — Усім потрібна моя допомога. — І сказав уголос: — Ти де, і яке лихо з тобою сталося?

— Та це я, Миколко, лісовик Буркотун. Той, що був черепашкою...

— Ти? Знову? — здивувався Миколка. — Але як ти опинився тут раніше нас?

— Та повітруля клята знову мене упіймала, підхопила і занесла сюди.

— Так де ти? Я тебе не бачу.

— Поклала вона мені на груди чотирилисник конюшини, тепер я став безсилий і немічний. Сиджу під деревцем і не поворухнуся. Тільки обережним будь, бо клята повітруля десь тут чигає.

І справді, біля нього шаленим смерчем двічі промайнула повітруля, але Миколка від неї тільки відмахнувся і пригрозив кулаком.

Скоро Миколка відшукав Буркотуна, що лежав геть безсилий, скинув з нього листочок. Лісовик зірвався на ноги, вклонився Миколці, а потім роздратовано заходився топтати чотирилисник і сердито буркотати під носа:

— На тобі, кляте, на! І охота ото їй було в конюшині шукати цей листок! Та він один на ціле поле трапляється! Щоб у тієї повітрулі на лобі вискочили гуля! — Та й до Миколки звернувся: — Дякую, тобі, рятівнику мій. Чим тобі віддячити за твоє добро? Хочеш, я тебе проведу до скарбів великих? Розбагатієш...

— Віддяч мені ліпше тим, що більше не потрапляй у руки до повітрулі. Бачу, лиха вона відьма і ласа до золота. Тобі спокою не дасть. Або віддай їй те золото, та нехай од тебе одчепиться!

Лісовик запитально подивився на Миколку, обтрусив одежу.

— Не все так просто, Миколко, — пояснив. — Ми, лісовики, можемо дати людям золото за добро, яке ті вчинять. Або просто, щоб комусь допомогти. А повітрулі коять тільки лихо. Вони служать песиголовцям і збирають те золото для них. А золото песиголовці люблять понад усе! Вони його заклинають, щоб нікому не дісталося. І стає те золото проклятим...

Миколка посміхнувся на те:

— Бачу, у вас тут аж ніяк не нудно.

— Ти ж у казці, не дивуйся, — знизав плечима Буркотун.

— Гаразд, Буркотуне, я мушу йти виконувати свої обов’язки — потрібно вогонь для моєї пані розпалити.

— А я піду з тобою. Треба мені запитати у нашої Князівни, як мені тепер бути

1 ... 10 11 12 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казка старого мельника», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казка старого мельника"