Читати книгу - "Крадій"

Селяни спостерігали за ним мовчки, нічого не питаючи, але зрештою дочка старійшини, коли її батько відвернувся, нахилилася та сказала:

— А в місті добре? Там багато роботи?

Ремі розкрив був рот, щоб відповісти, але збагнув, що пролунати готові лише банальності та плоска напівправда. Довша, більш чесна відповідь вимагала більше сил, ніж він мав.

— Непогано, — сказав він, — буває і гірше.

Коли він намагався заснути, до нього підійшла дружина старійшини та простягнула мішок з чимось схожим на мелену білу крейду. Він не зрозумів, і вона показала, втерши цю речовину собі в обличчя, в руки, ноги, долоні, доки вся її відкрита шкіра не перетворилася на примару, на енергійну примару з вишкіреними зубами, що пропонувала йому подарунок. Він обережно втер порошок собі в обличчя та відчув прохолоду. Жінка кивала та посміхалася, заохочуючи його продовжувати, як перелякану дитину.

Він ліг на дерев'яну підлогу будинку старійшини та заснув — ніхто йому цього не пропонував, але ніхто і не заперечував.

Він спав п'ять годин.

Розбудив його звук двигунів.

Жах посеред ночі, страх викриття! Він миттєво встав, побачив, як по даху хижі пройшли промені фар, підповз навкарачки до вікна та визирнув.

Жителі села вже збиралися: зацікавлені, хоч і не надто здивовані, бо спочатку прийшов іноземець, а тепер автомобіль: ці дві речі майже напевно пов'язані, а тому майже напевно нічим не видатні.

З автомобіля виходить чоловік; потім другий; потім третій.

Вони гарно вдягнуті. Один — таєць, другий — японець, третій — тієї дивної суміші крові, що не має місця, до якого належала, але зустрічається по всьому світові. Абгіку Лі, ти міг би бути красенем, якби не був таким гравцем.

Старійшина вітає їх і вказує на свій будинок.

Вони біжать усередину, але Ремі Берк спав у черевиках, тож його там уже немає.

Кепський світанок.

Він повзе вночі по грязі та по полях, а на світанку озирається та бачить чіткий шлях руйнувань, що його рух залишив на мирній землі. Обірвані стебла, розчавлені квіти, розсипані пелюстки та висмикнута з корінням селера позначають здоланий ним шлях, а село позаду нього досі видно, його шлях огорнутий темрявою. Ступні його ніг розмокли, можуть почати гнити в черевиках; він здригається, хоча повітря гаряче.

Тепер, коли Абгік так близько, він не може користатися дорогами. Мисливець рухався швидко, так швидко! Він побачив, що його здобич втекла з Бангкока, та, певно, сунув свої щупальці вздовж доріг, розпитує, де бачили незнайомця. Ремі потрібно негайно змінити обличчя, але переслідувачі наздоганяють так швидко, що на це немає часу.

Спина згорблена, легені дихають конвульсивно — він хитко йде крізь початок дня.

Неподалік по дорозі виляє автівка. Він навіть не бачив тієї дороги, вона загубилася за кущами, просто багнистий шлях посеред багна. Він ховається, лежить на животі серед зелених паростків поля, доки авто не проїжджає. Пара водяних буйволів підозріло поглядає на нього, не розуміючи, що ця ходяча калюжа робить у їхньому царстві. Його зовнішність буде проблемою, він розуміє. Якщо й може бути щось більш підозріле, ніж англо-француз зростом метр вісімдесят, що йде сам по низинах Сіаму, так це англо-француз зростом метр вісімдесят, що вкритий гряззю. Такий вигляд не годиться для володарів колоній, і ні британський бульдог, ні La Belle Франція, не будуть вдоволені, якщо дізнаються, що один з рідних синів так ганьбить їхні шляхетні звичаї, з'явившись таким... Розпатланим. Неохайним. Недостойним. «У благородній Англії, — міг би заявити посол, — багна немає. Навіть жебракам там бракує лише кращих речей».

Він розуміє, що не може тікати таким чином довго. Що б він зробив, якби був шукачем?

Він би розставив блокпости в радіусі досяжності пішого чоловіка, і не дозволив би нікому ні ввійти, ні вийти. Встановити кордон навколо Бангкока надзвичайно важко, бо місто занадто велике, але тут, у сільській місцині, де дві дороги ведуть в один бік і одна — в протилежний, це набагато простіше.

Опівдні він сховався в тіні дерева. Над його головою висіли сірі, ще не зрілі фрукти. Птах із голеною головою та екстравагантним хвостом витріщився на нього згори, прокаркав своє невдоволення його присутністю, а потім утратив цікавість і знов заходився чистити своє пір'я.

Його погляд зупинився вдалечині, на хребті з низьких пагорбів. Сонце випалило всі хмари, і у спекотному полуденному світлі ті пагорби здавалися голими та суворими. Наближаючись до них, він бачить край лісу та чагарнику, що здиралися на пологий схил, зелено-сіре листя шпичасте та широке, неначе пальми півдня та витривалі хвойні дерева півночі зустрілися в цій країні та злилися разом в остаточній генетичній перемозі.

З наближенням до пагорбів стежка ставала твердішою. Біль у ступнях ніг послабився до постійних пульсацій, що не обіцяло нічого доброго. Біль у голові шепотів про наближення сонячного удару, але тепер, коли Абгік був так близько, Ремі не міг витрачати час на блювання.

О якійсь годині після полудня він почув звук двигуна, гучніший і чіткіший, ніж у автомобілів, що іноді деренчали по цій зліпленій з глини землі. Він побіг, дістався чагарників, що сягали