Читати книгу - "Любов у спадок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лише в одній із кімнат у лівому крилі головної вежі життя йшло, як і досі. Здавалося, гнітючий настрій, котрий навис над Беверлі, не торкнувся цієї частини старого замку. Тут жив син старого Генрі, Джеффрі Персі, єдиний спадкоємець величезних графових статків.
У його кімнаті, як і в решті помешкань, вікна було завішено темною тканиною і там панував приємний півморок. Але в іншому не було жодних ознак жалоби. Дбайливо розтоплений камін, кубок, наповнений підігрітим вином із прянощами, фрукти на низенькому столику, привезеному зі Сходу, свідчили, що господар попри смуток, який панував у домі, не цурався простих радощів життя. Сам сер Джеффрі сидів на низенькому ослоні, вистеленому гаптованими подушечками, й потроху потягував вино з карбованого кубка.
Він простяг ноги до живлющого тепла, що струмувало від каміна, й замислено дивився, як грає червонувате полум'я на майже прогорілих полінах. Тьмяний вогонь освітлював його різке, але не позбавлене привабливості обличчя. Це був молодий чоловік якраз у розквіті літ; юнацька незграбність рис уже поступилася місцем спокійній упевненості дорослої людини, котра знає ціну собі та іншим. Рівні густі брови, випнуте підборіддя, різкий обрис вилиць виказували в ньому людину вольову й не схильну до компромісів. Однак глибоко посаджені темні очі дивилися сторожко, ніби сумнівалися в істинності всього, що бачили.
Із самого ранку молодший графський син перебував у напрузі. Сьогодні все мало скінчитися.
Учора він розмовляв із лікарями, які доглядали батька, й обоє сказали, що час готуватися до гіршого. Він із хрускотом потягнувся, розминаючи трохи затерплі руки й ноги. І справді, надто довге очікування. Ну що ж — не сьогодні, то завтра… Він меланхолійно сьорбнув іще вина.
Раптом із-за щільно завішених важким килимом дверей почулися йому знайомі легкі кроки. Джеффрі відзначався гострим слухом, тому весь напружено зібрався, дослухаючись. Хтось наближався до його покоїв. Він підвівся, й саме цієї миті в двері тихо постукали.
— Атож, заходь! — різко вигукнув господар кімнати.
Його голос несподівано зірвався на хрип. Незважаючи на митецьку маску спокою, майбутній спадкоємець хвилювався.
Двері відчинилися, відсуваючи важкий килим, у покої впевнено ввійшов невисокий кряжистий чоловік. Одяг на відвідувачеві був простий: сукняна безрукавка й короткі шкіряні штани, але враження, що його він справляв, змушувало забути про непишне вбрання. Він уже починав лисіти, але здавався неймовірно міцним і жилавим, немов потужний дуб, що виріс на голій скелі. Риси обличчя були грубі, як у простолюду, але блакитні очі дивилися з тією селянською щиросердністю, за якою безпомилково вгадувалися природні кмітливість і хитрість. Пересувався він як на свою комплекцію напрочуд легко, ступав безгучно, як вроджений мисливець.
— Хай продовжить Господь літа вашої милості, — той, що ввійшов, схилився в легкому поклоні, й Джеффрі нетерпляче кивнув йому.
— Ну? — запитливо втупився він у відвідувача. — Що там?
Той повільно підвів погляд на пана.
— Ваш батько щойно звелів привести до нього священика, — чітко промовляючи кожне слово, відповів він.
Молодий Персі здригнувся й повільно приплющив повіки. В нього раптово страшно затремтіли руки, так що навіть змушений був сховати їх за спину.
— Значить — кінець, Джоне… — тихо промовив він. — Край.
Пан глянув на свого слугу, але попри понурий тон у його очах можна було прочитати не тільки гіркоту втрати. Там поряд із розгубленістю світилася довгоочікувана радість. Дивно було спостерігати такі почуття на обличчі вбитого горем сина, але слуга нічим не виказав свого подиву.
Раптом молодий граф насупився й зробив до Джона рвучкий крок.
— Це справді так? — підозріливо запитав він, вдивляючись у обличчя слуги. — Ти напевне знаєш?
— Та Господь із вами, ваша милосте, — слуга притис руки до грудей і глянув на свого пана трішечки глузливо. — Хіба ж я міг переплутати? Із самого ранку стирчу перед покоями старого графа, наче вірна доглядальниця. Дженні щойно вискочила з дверей, як ошпарена, очі заплакані. А обоє лікарів вийшли за нею з покоїв, похмурі, як ті сичі взимку, й мовчки подалися геть. Я до неї: що, мовляв, там таке? А вона тільки заревла та руками на мене замахала — по священика посилають, каже. Я сам бачив: святий отець притьмом побіг до покоїв його милості.
Джеффрі задоволено кивнув і відступив. На його суворе обличчя повернувся колишній вираз упевненості й сили. Молодий барон підійшов до столика, хлюпнув темного вина в кубок та простяг Джонові.
— За життя і смерть, мій вірний Джоне Ноллісе! — проголосив він. — Ти приніс сумну звістку, але нічого не вдієш — мені вона обіцяє чудове майбутнє. Та й тобі теж… Я знаю, що ти віддаєш перевагу елю, але випий вина за моє здоров'я!
Джон прийняв із рук хазяїна важкий срібний кубок, зважив його на своїй могутній долоні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любов у спадок», після закриття браузера.