Читати книгу - "Чужа гра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Спочатку маємо переговорити з людьми в Києві, — вирішив Калач. — Там ніші забиті, можливо, доведеться повоювати.
— Ти вчасно приїхав, — Андрій поплескав товариша по плечу.
8Романа Шлапака нудило, боліла голова. Останнім часом продавали таке пійло… Учора з колегами-журналістами попив горілоньки — у заступника редактора журналу «Світ знань» Віталія Паньківа вийшла збірка поезій. Розпочали у спілці письменників легким фуршетом. Прийшов Завада, як почав белебати — не дав нікому сказати й слова, і молодь вирішила відокремитися від старперів.
Дорогою здибали друзів, пішли в «Зустріч». Зробили замовлення: вісім склянок мінералки, чотири канапки, сто грамів горілки і вісім чарок. Все інше мали з собою. Горілки, як завжди, виявилося мало, а компанія зросла до дванадцяти чоловік, тож ізсунули столи. Редактор «Світу знань» Мирослав Когут, на прізвисько Кіт Матроскін, завжди носив у кейсі літрову пляшку самогонки, гінеколог Володя Юрченко, що грішив дописуванням статей у газету «Пан+Пані», мав із собою палку ковбаси, презент вдячної пацієнтки. Володя заочно здобував юридичну освіту, тому мав прізвисько «Юрист-гінеколог».
Застілля продовжувалося. Говорили тости про геніальність поета, пили стоячи «за дам», «за Україну», потім співали «Шабелину», «Червону калину». Коли все було випито, у Володі Манаса («Цуцунька», автора статті «Братва гуля») знайшлися гроші на каву. Перемістилися до іншого кафе, взяли у барменші в борг горілки, танцювали з дівчатами під старі магнітофонні записи «Ласкового мая».
Коли вийшли на вулицю, вже й забули з якої нагоди зібралися. Підбили капітали. Знайшлося кілька гривень упереміш з купонами, що не вийшли з ужитку, на пляшку горілки. Випили її у скверику. Пішли шліфуватися пивом на вокзал. Компанія зменшилась удвічі. Кіт кілька разів прощався, йшов додому і знову несподівано виринав з пітьми. Сашко Вечірній усіх запрошував до себе додому, де можна відпочити як на пляжі, — там була гірка піску для ремонту. П'яний, завжди шепелявив. Тому коли компанія відмовилася іти «на пляз», Сашко виголосив: «Ви погані, я вас не люблю!», і пішов геть, човгаючи старими сандалями.
Зрештою залишилися Паньків, Юрист-гінеколог і Роман. Вирішили зайти до ресторану «Вокзальний». Там їли-пили, танцювали з якимись шльондрами, домовилися з ними про «все таке», та враз з'явився Кіт, без слів сів поруч, пив чарку за чаркою, і тупо мовчав.
Згодом дівки кудись поділися, а вони на таксі роз’їхалися по домівках. Хто розраховувався — невідомо. У Романа в гаманці вчора було десять доларів і п’ять марок. Сьогодні вранці — двісті доларів. Такого дива ніколи не траплялося.
Зателефонував до Оленки — її вже тиждень не було в місті, а батьки вперто не давали номер київського телефону до Ірини. Від них лише дізнався, що дівчина не повернулася. Спробував зв’язатися по редакціях з учорашніми співпляшниками, проте жоден не з’явився на роботі, окрім Юриста-гінеколога, що запропонував полікуватися шампанським. Тримаючи марку, Роман відмовився, мовляв, старенький, я — в порядку…
Дзвінок. Струснув головою, взяв трубку.
— Шлапак? — чужий, рішучий голос. — Андрій Коваль.
Одразу прийшов до тями.
— Андрюша? Вибач, що не зміг прийти до тебе на весілля…
— Справилися без тебе.
— Та вибач…
— Підійди до мене в офіс.
Зв’язок роз’єднався. Що міг означати цей дзвоник? Тривожно зіщулилося серце. Коли телефонує такий чоловік, не знаєш — радіти чи лякатися. Роману нещодавно за рекламу заплатили п’ятсот доларів, може, бандити будуть вимагати?
Примчав до офісу «Ірини». Секретарка люб’язно провела в кабінет Анджея. Коли відчинилися двері, Романа мало не відкинуло назад. За накритим столом сиділо п’ятеро ґевалів. Анджея, Ангела та Князя з виду знав, двох інших — ні. Точно будуть грузити — подумав.
— Заходь, присядь, — запросив Коваль. — Це мої друзі — провів рукою.
Перед цими дороблами Шлапак геть знітився. Ніби глянув на себе їхніми очима — опецькуватий слимак з двома підборіддями, тонесенькими пальчиками, в одязі з претензіями на моду. Анджей налив коньяку.
— За знайомство, — запропонував Роман.
Чоловіки підтримали.
— Ось що, Романе, — сказав Коваль, — твоя газета сидить в дупі — ні грошей, ні перспектив. Скільки тиражу?
— Шість тисяч…
— Що треба, щоб видання стало рентабельним і приносило прибутки?
У Романа від несподіванки окуляри сповзли на кінчик гострого носа. Пальцем підсунув назад і здивовано глипнув на Анджея. Цього не очікував; втім:
— Двадцять тисяч тираж і реклами на три тисячі доларів… Ще готівки півтори тисячі, — відчув, що до рук пливуть гроші.
— Отримаєш. На наступний рік кожен чорнопільський кіоск, кожен барига, все, що здатне передплатити, передплатить газету. Візьмеш на роботу мого бухгалтера, він простежить, щоб усе було гаразд. Газету завалять рекламою.
— Та дякую!..
— «Дякую» не обійдеться. Випустиш тритомник Завади тиражем десять тисяч примірників і його гонорар — вісім тисяч доларів.
— А-а, — протягнув розчаровано.
— Можеш відмовитися. Даю шанс заробити, може, скоро будемо гуляти на твоєму весіллі — Оленка засиділася у дівках. Якщо піде добре, продовжимо співпрацю, — весело підморгнув.
— Та все буде файно, — запевнив Роман, — я поміняю дизайн газети, зробимо рекламу книжок Завади, дамо уривки творів…
— Молодець, — погодився Андрій. — Мої хлопці будуть твоїми рекламними агентами… Вип'ємо тобі на коня…
Роман вийшов на вулицю як очманілий. Тільки от… Одружуватися з Оленкою зовсім не хотілося — завів роман з такою дівчиною… У неї батько прокурор…
Повернувшись на роботу, почав телефонувати друзям:
—… Старенький, — розповідав Віталію, — сьогодні Анджей запросив мене, накрив поляну, так має бути, а нє? Я прийшов, у мене спеціфічєский стояк галстука на животі, порядок, я сів гонорово, Андрюша наливає, як положено, «Хеннесі», так має бути, а правда? Поговорили про інвестиції до газети, рекламу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужа гра», після закриття браузера.