Читати книгу - "Лимерівна, Мирний"

Кнуриха (з плачем до Марусі). Слухай, дочко, слухай, що кажуть розумні люди. Слухай - та навчайся.

Маруся (плаче). Наталю! Послухайся матері, послухайся…

Ввіходе Кнур.

Кнур (глянувши по хаті). Що це ви за ревище та за воїще підняли? Поховали кого, чи що? І ти, стара, туди? І ти, дочко? Чого?

Лимериха (указуючи на Наталю). Це все вона… З нею нічого не поробимо. Усі її уговорюємо та умовляємо, а вона - як своє та й своє!

Кнур. Та що ж тут у вас таке? Розкажіть мені толком, по ряду… Кажи, Наталко, чого се ти сама плачеш і других до плачу довела?

Наталя. Хай мати кажуть.

Кнур. Ну, кажи, стара.

Лимериха. Та все ж таки того, що, бач, Шкандибенко сватає Наталку. Ми всі раємо їй іти, а вона не хоче за його, а хоче за Василя.

Кнур (лукаво). За якого Василя?

Кнуриха. За нашого… Хіба не чув, не знаєш?

Кнур. Мовчи! Хай одна доказує.

Наталя (убік). О, господи! підкрепи мене немощну, малосилу!

Маруся. Наталочко!

Лимериха. Та за вашого ж таки Василя.

Кнур. Ну, а Василь що? Хіба давав який привід?

Лимериха. Та я вже не знаю. Він мені нічого не казав.

Кнур. А тобі, хіба, Наталко, казав що?

Наталя мовчить.

Чого ж ти мовчиш? Кажи; все кажи - не бійся… Я знаю Василя; він хлопець чесний і Наталці якраз під пару… Ну, так повідай: казав що?

Наталя (закриваючи очі руками). Він мені нічого не казав. Та я його… кохаю… і він - мене.

Кнур. Кохаєш… ххе! Кохаєш… Шкода… А знаєш, чого Василь мовчить, нічого не каже?.. Знає, що тобі за ним не бути… Він на черзі… Його у пікінери записали.

Наталя (злякано). Як, у пікінери? Василя?

Маруся. У пікінери?!

Кнур. Еге ж, у пікінери.

Кнуриха. Що це ти плещеш, старий? Як же се можна? Де ж се видано, щоб одинця у пікінери писали?

Лимериха. А що, Наталко, а що?

Наталя (схилившись, плаче). Боже мій, боже! Того ж він такий сумний та задуманий завжди. (До Кнура.) Дядечку! батечку! Він у вас виріс і згодувався; ви його за рідного сина маєте… Невже ж ви попустите, щоб його взяли у пікінери? Невже така неправда повинна статися?

Кнур. Попустите… Як же його не попустити? Коли його, бач, записали… Що ж ти зробиш?

Кнуриха. Як, що зробиш? А жалітися! Хіба в нас немає полковника?

Кнур. Цить! Не роби базару, стара. Слухай, що далі буде. Оце, як ви порозходились, прийшов він до мене та й хвалиться своїм лихом. Коли, каже, візьмуть у пікінери, - за Дніпро передамся, в гайдамаки піду! - Отаке, одказую йому, - вигадай! Важко стало голову на плечах носити, то щоб її зняли, що в гайдамаки надумав? - А він: а що ж мені робити? Все рівно де пропадать, то пропадать! У гайдамаках, каже, хоч своя воля, а в пікінерах - поженуть тебе аж в Московщину… - Та ще ж, питаю, може, се й брехня. Відкіля ти дознався? Може, ще можна і горю запомогти? - Ні, вже, каже, не запоможеш горю. Писарів родич хвалився, що записали. А що, каже, написано пером - того не вирубаєш і топором. - А одкупитися, питаю, хіба не можна? - Не такі там, одказує, руки ходили та ноги тупцювалися, щоб то було можна. Нащо вже, каже, Шкандибенко там лазив, великі гроші давав, - так і грошей не взяли.

Кнуриха. Як, Шкандибенко?

Кнур. Сиди - й не писни!.. Чого ж, кажу, Шкандибенко за тебе викуп давав? Хіба ти його прохав, чи що? - Ні, каже, я його не прохав. Він сам якось дознався. Устрів мене; розпитує… Ходім, каже, я все переверну, все перероблю. Не вдавить мене та сотня або й друга; а ти мені, як розживешся - віддаси, а чи й не віддаси - то чому доброго діла не зробити?

Лимериха. Бач, дочко, бач! А ти кажеш: Шкандибенко лихий, Шкандибенко недобрий.

Наталя. Брехня! все брехня! Не вірю я нічому, не повірю! Це назнарошне таке виплели та виплутали, щоб мене обдурити… Не вірю, не вірю, поти сама від Василя не почую!

Кнур. Отакечки!.. Так себто я брешу? Себто я став перед дочкою покійного Лимаря брехати? Перед своєю хрещеницею? Себто вона мені, хрещеному батькові, брехню завдає?.. Гарно, гарно! Спасибі; здобувся ласки… Нічого, кумо, вигодувала собі дочку, виростила на втіху… Хрещеному батькові брехню завдає! У вічі - завдає! А пропадай ти, зла личино, щоб я став перед тобою душею кривити та словом ламати!.. Жінко, дочко! ходімо звідси. Щоб ваша нога не була ніколи тута! (Схоплюється йти).

Лимериха (переймає). Куме! голубе мій. Постій, підожди… Вибач ти її дурну-нерозумну; зглянься на її серце молоде-гаряче.

Кнур. Кого вибач? На що зглянься?.. Що вона в тебе семилітка, що нічого не тяме, не розбирає? Заміж збирається, а брехню хрещеному батькові завдає! у вічі завдає! (До жінки і дочки). Ходімо звідси, щоб ще бува кращої дяки не здобулися.

Лимериха (до дочки). Дочко! дочко! Що се ти накоїла, що наробила?.. Зараз мені падай батькові у ноги та проси, сльозами моли його вибачити тебе, нерозумну!

Наталя (ридаючи). Не вірю! не вірю!.. Брехня! все брехня! (Припадає до столу, ламаючи руки).

Кнур. Бреши краще ти, молодша, а не мене, старого, заставляєш брехати! Тьфу! на твою голову дурну! (Швидко виходе, за ним Кнуриха і Маруся).

Лимериха. Підождіть! підождіть!..

Заслона пада

Обставини першої справи.

Дівчата гуляють по леваді.

1 дівчина. Чи чули, дівчата, таке, як я чула? Декілька разом. Яке? 1 дівчина. Кажуть, Наталка збожеволіла. Дівчата. Як, збожеволіла?

1 дівчина. Та так. Найшло на неї такс - наче сказилася, прости господи! Кнура, хрещеного батька свого, з хати вигнала. З його дочкою, Марусею, - яка вже вірна була! - а вчора,