Читати книгу - "Третій фронт"

— Ми підготували для вас бункер. Його дуже добре охороняють. Це неприступна фортеця. Ви можете працювати там.

— Я мало що можу зробити у фортеці. Мені треба працювати в полі, біля чудовиськ.

— Вас буде охороняти загін спецназу СБУ.

— Ні, свою охорону я наберу сам.

— Це професіонали найвищого ґатунку!

— Пасторе, я впевнений, що державний механізм в Україні досяг останнього ступеня розпаду і все в ньому просякнуте трупною отрутою. Не виключаю, що до вашого спецназу брали за хабарі або по знайомству. Якщо там великі зарплати, то навіть упевнений у цьому. До того ж у мене є сумніви щодо мотивованості ваших бійців. Тому свою охорону набиратиму сам. Ціна питання надто висока, я не маю права на помилку.

— Для вас створили робочу групу в РНБО і…

— Скільки у групі людей? — перервав я Пастора.

— Дванадцять наших найкращих аналітиків і…

— Мінімум четверо з них — зрадники, а ще четверо найближчим часом стануть ними.

— У вас немає доказів!

— У мене є приклади. Як мене вирахували в автобусі з призовниками? Військком зрадив мене і підклав маячок у подаровану куртку.

— Ми наказали його арештувати, але він застрелився.

— Радше, його застрелили. Не вірю, щоб та свиня вбила себе. Це кремлядь замітає сліди. Ідемо далі. Як вони вирахували мене тут, у Києві?

— Ми перевіряємо того охоронця, який був із вами.

— Це не він зрадив. Він міг би просто пристрелити мене.

— Він, ніхто більше не знав про ваше перебування у Києві.

— А ваш радник і його водій?

— Водій узагалі нічого не знав. Йому сказали їхати, і він поїхав. А мій покійний радник був відданим патріотом України! — У Пастора аж голос затремтів.

— Я не люблю говорити погане про людей, щодо яких не маю доказів. Тим паче про мертвих. Але тут ситуація проста. Хтось доповів кремляді про те, що я в Києві. Це міг бути і охоронець, але він реально ризикував життям, кілька разів рятував мене і сам був на межі смерті. Якби він хотів мене вбити, йому б навіть не треба було вбивати самому, він міг просто не рятувати мене, і чудовисько б мене знищило. І в полях, і в Києві. Але він урятував, тому не думаю, що він зраджує. А от у вас є кріт, і, найімовірніше, не один. Хтось довідався про появу охоронця, про те, що я в Києві, і дізнався, куди мене повезуть. Мабуть, вони чекали нас в іншому місці, але я наказав змінити маршрут, тому їм довелося змінювати план на ходу, і це дало шанс урятуватися. Але кроти у вас залишилися. Шукайте їх — це моя порада.

— Хто напав на вас?

— У полях чи в Києві?

— І там, і там.

— У полях я напевно не знаю, бо жодного разу не бачив нападників, але думаю, що одне з летючих чудовиськ.

— Типу Змія Горинича?

— Ні, дракони надто недисципліновані, їх давно зняли з озброєння. Думаю, що це був або «Гастелло», або «гагарін».

Кривавий Пастор придивився до мене.

— Ви знущаєтесь? До чого тут Гагарін?

— Ну, це ж два найсучасніші летючі чудовиська СДО.

— Ви божевільний? — Пастор закричав.

— Ні. І ви це добре знаєте. Хіба б американці порадили вам божевільного? Гаразд, я поясню, щоб більше не було непорозумінь.

Усіх чудовиськ ділять на природних і штучних. Перші виникають унаслідок еволюції, а других хтось створює. Останнім часом чудовиськ створюють люди. Штучні чудовиська можуть бути дуже потужні, але через своє походження вони позбавлені можливості виживати в диких умовах. Їм постійно потрібне енергетичне підживлення. Найлегше його забезпечити через постійне згадування тисячами людей. Ще з радянських часів наявна практика створення так званих героїв, яким вигадують біографію, що зазвичай закінчується героїчною смертю. Про цих героїв читають у школах, на їх честь називають вулиці, вони входять у культурний багаж нації. Про них згадують і дають можливість існувати. Скажімо, «Гастелло» — це начебто радянський льотчик, що пішов на таран і загинув. Цілком можливо, що ніякого тарана не було, але це не важливо. Головне, що про цей подвиг знають мільйони росіян, час від часу згадують про нього і тим самим підживлюють чудовисько, створене на його основі, ментальною енергією. Ну, про «гагаріна», думаю, зайве казати. Це успішний проект, бо він збирає енергію не тільки з Росії, але і з деяких інших країн. Енергії вистачає не тільки на польоти, але й на атаки.

Пастор, який весь час стояв, тепер сів. Закрутив головою, махнув руками.

— Це якась маячня! — Він не обурювався, а радше скаржився.

— Звучить досить незвичайно, але це справді так. Ми не можемо ігнорувати реальність.

— Гастелло? — Пастор перелякано подивився на мене.

— «Гастелло». Він охоче йде на таран, а не розстрілює. Думаю, принаймні автобус атакував він. Та й гвинтокрил, мабуть, теж він.

— А хто був у Києві?

— «Матросов».

— Що? — заморено перепитав Пастор.

— Був такий Сашко Матросов, усім нам добре відомий із радянської школи. На базі цієї легенди виник «матросов», одне з дуже потужних чудовиськ СДО. Він падає на своїх жертв і чавить їх. Для цього треба мати велику вагу. Він її має — так само, як і велику силу.

— Він кидався машинами! Я бачив відео!

— Я бачив це на власні очі. А ще він простягнув у підвал десятиметрову руку.

— Як це могло бути?

— Матросов — дуже пластичне чудовисько. Він може весь ставати кінцівкою і в такому вигляді нищити суперників. Нам дуже пощастило, що ми змогли його вбити. Надзвичайно пощастило, бо ми отримали допомогу. Це ж треба — в центрі Києва чувак із гранатометом! — Я закрутив головою. — До речі, мені він потрібен. Хочу запросити його в команду.

— Він інвалід. Втратив на війні ногу, ходить із протезом.

— Мені потрібні такі браві інваліди! — Я спустив ноги з ліжка.

— Вам треба лежати, пане Владюшо.

— У нас немає часу. Мені треба братися до справ.

— Ви будете в безпеці лише тут, у бункері, — застеріг Пастор.

— Я, може, й буду, але Україна — ні. А коли кремлядь знищить Україну, вона прийде і сюди. Я не хочу просто сидіти й чекати, коли мене вб’ють. Тут є оргтехніка?

— Що?

— Комп’ютер і принтер. Ми мусимо укласти договір.

— Який договір? — здивувався Пастор.

— Між державою Україна в особі голови Ради національної безпеки та оборони і громадянином Владюшею Бар-Кончалабою про умови співпраці в організації третього фронту.

— Договір?

— Ну а як же! Це серйозна справа. На кону моє життя і доля України!