Читати книгу - "Одержимий злом"

Ліне прокрутила епізод іще раз у сповільненому темпі. Причин падати не було жодних. Він, справді, зашпортався за коріняку на стежці, але гепнув додолу зумисне. Не інакше, як спланований план утечі.

Наступного разу падіння мало драматичніший вигляд. Його ноги не потрапили в об’єктив, тож не видно було, за що він перечепився. Та коли знати, що саме так і задумано, — упасти лише задля того, щоб поліцейські зняли кайданки з ніг, — то фальшивість постановки ні в кого не викликала б сумнівів.

Ланцюги сковували Томові Керру можливість пересуватися. Підводячись, він подряпав собі щоку.

Процесія рушила далі. Коли почали спускатися донизу схилом пасовиська, запротестував Клес Танке. Дискусія закінчилася згодою поліцейського керівництва зняти з ніг кайданки.

Доки розстібали браслети на ступнях, знімали ланцюг, що з’єднував руки й ноги, Керр дивився просто в об’єктив камери. Потім він підняв руки перед обличчям, обтер кров на щоці і щось сказав, перш ніж облизати закривавлені пальці.

Ліне голосніше ввімкнула звук, щоб розібрати його слова. То був ледь чутний шепіт. Довелося ще голосніше підкрутити звук і повторно прокрутити запис. Їй почулося щось схоже на: «Побачимося».

Ліне ще раз перемотала запис. Говорячи, Керр пильно вдивлявся в камеру. Ніби хотів передати послання. Обіцянка побачитися прозвучала погрозою.

Розділ 12

Від роботи комп’ютерів, моніторів та решти технічного обладнання в тісному фургоні стало душно. Вістінґ досі був у сорочці Уве Гідле, у якій виходив на брифінг. Тонка тканина прилипла до спини.

На найбільшому моніторі — відео Ліне. Том Керр спускався навскоси похилим схилом пасовиська. І раптом побіг. Почулися вигуки поліцейських.

Вістінґ затамував дихання, знаючи, що зараз трапиться. Вибух спалахнув на моніторі білим сліпучим світлом. У динаміках загуркотіло. Камера лежала на боці у високій траві, було видно й чути, як осипається додолу земля й дрібне каміння.

Ніхто не зронив ні слова.

Камера знову вирівнялася, нечітко вихоплюючи поранених і закривавлених поліцейських. Голос Вістінґа поза кадром допитувався, чи все гаразд із донькою. Зображення сфокусувалося на стежці, якою накивав п’ятами Том Керр. Кінолог відпустив по сліду собаку й удвох з молодшим напарником побіг за ним. Камера знімала далі по колу. Найважчим пораненим почали надавати першу допомогу. Пролунали два оглушливі постріли. Камера миттю повернулася знову до стежки.

Нільс Гаммер відвернувся від монітора, голосно застогнав, витер тильним боком долоні піт з чола.

— Що за бісова притичина, — він навіть не намагався приховати люті й роздратування.

— Ніхто не сподівався, що все піде шкереберть, — намагався виправдатися Стіллер.

— Ви знехтували обережністю, от усе й пішло псові під хвіст, — прошипів крізь зуби Гаммер.

Кілька крапель слини бризнули на Стіллера.

— Планувалося, що він покаже місце, де закопав тлінні рештки Таран Нурюм, — спокійно промовив Стіллер. — Звісно, у нас був запасний варіант. Ми намагалися врахувати всі нюанси.

Гаммер похитав головою.

— Ви ж не повірили, що Таран Нурюм захоронена саме тут, — пробурмотів він.

— Треба було в цьому впевнитися.

— Ваш експеримент коштував ноги молодому хлопцеві!

— Організація заходів безпеки не в нашій компетенції, — промовив Стіллер, повернувши голову до Вістінґа.

Гаммер підвівся, зачепив головою стелю фургона.

— Не раджу… — підняв він догори вказівний палець. — Не раджу перекладати провину на нас! Увесь цей цирк мав на меті спровокувати спробу втечі. Відповідальність за неї лежить на тобі!

— З ким варто поговорити про Іншого? — запитав Вістінґ, щоб урвати гнівну суперечку. — Хто найбільше про нього знає?

— Ідар Семмельман, — відповів Стіллер. — Він тоді керував розслідуванням.

Вістінґ не пригадував такого імені.

— Його призначили, коли Керра вже взяли, — пояснив Стіллер. — Він очолив слідчу групу, яка мала вистежити Іншого. Ніхто ліпше за нього тобі не розповість про Керрового спільника.

— Ти з ним розмовляв?

— Не про нинішні події, але він знав, що ми планували виїзд з Керром.

— Маєш його номер телефону?

Стіллер кивнув, вийняв свій мобільний і продиктував. Вістінґ набрав номер. Чекаючи відповіді, нахилився вперед на стільці й утупився невидющим поглядом у підлогу.

— Семмельман.

— Вільям Вістінґ, Ларвік. Ви в курсі того, що сьогодні тут відбувалося?

— Чув ваш брифінг у новинах, — підтвердив колишній головний слідчий. — Знайшли його?

— До пошуків залучено величезний людський ресурс. Якщо вислизне, то втечу організовано на крутому рівні.

— Не дайте йому вислизнути, — застеріг Семмельман. — Він візьметься за старе. Знову вбиватиме!

Вістінґ мимоволі випростався на стільці.

— Як далеко ви просунулися у розшуках Іншого? — поцікавився він.

— Знаєте про «справу Томле»?

— Нанна Томле, — кивнув сам до себе Вістінґ. — Нова жертва, та, що зникла влітку. Стіллер мені розповів.

— Тоді я підняв усі матеріали на Іншого, — вів далі Семмельман. — Але зараз ми маємо не більше інформації, ніж тоді.

— Жодних імен?

Семмельман на мить замовк.

— Найліпше буде, якщо я візьму всі слідчі матеріали й приїду до вас.

— Коли вам зручно?

— Скажімо, о сьомій.

— Чудово. У моєму кабінеті, — сказав Вістінґ.

Хтось взявся за двері, але вони були зачинені. Вістінґ сидів найближче, він відсунув їх на шпарину й побачив Стенберґа з підрозділу швидкого реагування з наручними кайданками в пластиковому пакеті для речових доказів.

Вістінґ впустив його досередини.

— Один з кінологів знайшов їх приблизно за п’ятдесят метрів від того місця, де застрелили собаку.

Вістінґ побачив ключ у замочку, передав пакет Гаммерові.

— Де він узяв ключ?

— Це стандартний ключ, — сказав Стіллер. — Усі кайданки в норвезькій поліції можна відімкнути одним ключем. У багатьох інших країнах, мабуть, той самий виробник. На придбання таких ключів немає ніяких обмежень. Їх, очевидно, і через інтернет можна купити.

— О’кей, де його добув Том Керр? — буркнув Гаммер. — Ти ж його обшукав, перш ніж випустити за ворота тюрми?

— Може, там само, де й зброю? — припустив Стенберґ. — Хтось залишив його тут для нього.

— Він відімкнув кайданки перед втечею, — похитав головою Вістінґ і показав на монітор, де досі демонструвався вибух. — Вони метлялися лише на одному зап’ястку.

— Керр зашпортався і впав. Двічі, — нагадав Стіллер. — Це було частиною задуму, щоб спонукати нас зняти з ніг кайданки. Ключ міг лежати десь на стежці, і він, падаючи, підібрав його.

Гаммер протяжно зітхнув і знову вилаявся.

— Помічено рух, — раптом промовив Уве Гідле, який сидів перед рядом комп’ютерних моніторів.

Вістінґ глянув на екран. Рухався маячок, почеплений до автомобіля Луне Мельберґ. Авто покинуло стоянку