Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

Хельге Клементсен подивився на неї, поривчасто схопив чашку з кавою і завмер, так і не донісши її до рота, позаяк не міг і пити, й відповідати одночасно:

— Високий. Можливо, метрів зо два. Стіне, вона ж ніколи не запізнювалась.

— Але він не був таким уже високим, пане Клементсен.

— Ну тоді, може, метр дев’яносто. І завжди була такою акуратною.

— А в чому він був?

— У чомусь чорному, ніби як прогумованому. Минулого літа вона вперше взяла повну відпустку. їздила на Кос.

Фру Клементсен обурено пирхнула.

— Прогумованому? — перепитала Беате.

— Так. І ще шапка.

— Якого вона була кольору, пане Клементсен?

— Червоного.

Беате припинила робити позначки в записнику, і через кілька хвилин вони вже знову сиділи в її машині, рухаючись до міста.

— Якби тільки судді та присяжні знали, як мало можна довіряти показанням свідків у справах про такі пограбування, нам би ні за що не дозволили використовувати їх як доказову базу, — сказала Беате. — Іноді просто диву даєшся, що відбувається у людей з головою, коли вони намагаються відновити події. Від переляку вони все бачать мовби крізь окуляри, і грабіжники здаються їм значно вищими й краще озброєними, ніж насправді. А час? Секунди в їхньому уявленні ніби розтягуються. Нашому грабіжнику на все про все знадобилося трохи більше хвилини, а фру Бренне, дама з віконечка, того, що ближче до дверей, вважає, що він пробув у банку майже п’ять хвилин. А зріст його — аж ніяк не два метри, а всього метр сімдесят вісім. Звичайно, якщо він не використовував каблуки, що, до речі, зовсім не рідкість серед професіоналів.

— Яким чином тобі вдалося так точно вирахувати зріст?

— За відеозаписом. Я позначила його зріст на одвірку в тому кадрі, коли він з’являється в дверному отворі. Сьогодні вранці я знову з’їздила до банку, розмітила одвірок, сфотографувала, а потім порівняла з вихідною картинкою.

— Хм-м… Ми в забійному звикли, що всякі там заміри робить оперативна група.

— Насправді розрахунок зросту злочинця за відеозаписом — не така вже й проста справа. У вісімдесят дев’ятому, після пограбування філії Норвезького банку в Калльбаккені, оперативна група помилилася зі зростом злочинця аж на три сантиметри. Так що я волію робити заміри сама.

Харрі подивився скоса на дівчину й хотів було спитати, чому вона пішла в поліцію. Однак замість цього він попрохав висадити його біля замкової майстерні на Вібес-гате. Щоправда, перед тим як вийти, запитав, чи звернула Беате увагу, що Клементсен не розлив жодної краплі з повної по вінця чашки кави, яку він тримав у висячому положенні, поки вона його допитувала. Виявилося, що ні.

—- Тобі тут подобається? — поцікавилась Анна, знову забираючись на стілець.

— Ну-у, — Харрі роззирнувся. — Взагалі-то місце не зовсім у моєму стилі.

— Та й не в моєму також, — сказала Анна, підхопила сумочку й підвелася. — То переберемося до мене?

— Я щойно взяв тобі ще пива, — сказав Харрі, киваючи на півлітровий пінливий кухоль.

— Самій пити так нудно, — скривилася вона. — Гаразд, Харрі, розслабся. Ходімо.

Коли вони вийшли на вулицю, виявилося, що дощ перестав і в повітрі віє приємною прохолодою і свіжістю.

— Пам’ятаєш, як одного разу восени ми заїхали з тобою в Марідален? — запитала Анна, на ходу просуваючи руку під його лікоть.

— Ні, — обізвався Харрі.

— Та досить тобі! Напевно пам’ятаєш! Ну, ще сидіння у твоєму вбитому «Форд-ескорті» ні за що не хотіли розкладатися.

Харрі криво посміхнувся.

— А-а, почервонів, — із задоволенням зазначила вона. — Тоді ти точно маєш пам’ятати, що ми припаркувались і вирушили до лісу. А пам’ятаєш усе це жовте листя, яке слугувало нам… — вона тиснула його руку, — …постіллю? Величезною золотою постіллю. — Зі смішком вона жартівливо штурхнула його в бік. — А потім мені довелося допомагати тобі та штовхати цього монстра — твою тачку, щоб вона завелася. Сподіваюсь, ти нарешті від неї звільнився?

— Ну-у, — зам’явся Харрі. — Зараз вона в майстерні. А там побачимо.

— Ого?! Ти говориш про неї як про друга, який зліг у лікарню з чимось подібним до раку. — І додала, цього разу зовсім тихо: — Ех, Харрі, не варто було тобі тоді так легко здаватися.

Він не відповів.

— От ми і прийшли, — сказала вона. —- Хоч це ти принаймні не забув? — Вони зупинилися біля пофарбованого в синій колір під’їзду будинку на Соргенфрі-гате.

Харрі обережно вивільнив руку.

— Слухай, Анно, — почав він, стараючись не помічати її застережливого погляду, — завтра рано-вранці в мене зустріч із інформаторами у Відділі пограбувань і розбійних нападів.

— Навіть не намагайся, — сказала вона, відмикаючи під’їзд.

Раптом щось згадавши, Харрі засунув руку до внутрішньої

кишені плаща і простягнув їй жовтий конверт.

— Із майстерні.

— А, ключ. Як все пройшло, нормально?

— Хлопець у прийомці довго вивчав мої документи. Крім того, мені довелося десь розписатися. Дивний суб’єкт. — Харрі поглянув на годинник і позіхнув.

— росто в них суворі правила, коли йдеться про виготовлення ключів, — квапливо зауважила Анна. Адже це універсальний ключ — ним можна відімкнути все: під’їзд, підвал, квартиру. — Вона нервово хихикнула. — Щоб виготовити один такий ключ, вони навіть вимагали письмову згоду від мого сусіда.

— Треба ж. — Хитнувшись на каблуках, Харрі набрав у легені більше повітря, готуючись попрощатися.

Однак Анна його випередила. При цьому в голосі її прозвучали мало не благальні нотки:

— Харрі, ну всього тільки чашечку кави.

Все та ж люстра під самою стелею у великій кімнаті над усе тим же столовим гарнітуром. Харрі навіть здавалося, що шпалери колись тут були світлі — білі або, можливо, жовті. В цьому він був не зовсім упевнений. Тепер шпалери були блакитні й сама кімната здавалася меншою. Може, Анна навмисно старалася скоротити простір. Нелегко самотній намагатися заповнити собою три кімнати та дві великі спальні, де до стелі три з половиною метри. Колись Анна говорила Харрі, що її бабуся також самотою жила тут. Проте їй не доводилося проводити вдома так багато часу — поки могла співати, вона моталася зі своїм знаменитим сопрано по всьому світу.

Анна зникла на кухні, а Харрі заглянув до сусідньої кімнати. Вона була зовсім порожньою, лише посередині на широко розставлених