Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Макбет 📚 - Українською

Читати книгу - "Макбет"

262
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Макбет" автора Ю. Несбе. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 139
Перейти на сторінку:
а невдаха залишиться з поламаним возом, тобто без власного підрозділу.

— Я дав Макбету сигнал, що нам треба звертати на Форрес.

— Та невже? — здивувався Леннокс. — Але ж тоді двоє інших перетнули б межу.

— Так, і саме в цьому полягала дилема. Свено — хитрий лис. Міг послати двох своїх людей як приманку, а сам рвонути за межі міста, бо він єдиний із «вершників», на кого ми маємо певний компромат. Чи, може, він вирішив, що ми саме так і подумаємо, і тому вчинив навпаки?

— А ми дійсно щось маємо? — спитав Леннокс.

— Що саме? — не зрозумів Дафф, насилу стримуючи роздратування від того, що його перебили.

— Ми і справді маємо якийсь компромат на Свено? Наскільки я знаю, справу щодо Стоукської різанини закрито за терміном давності.

— Йдеться про пограбування двох поштових відділень у Першому районі п’ять років тому, — роздратовано кинув Дафф. — Ми маємо відбитки пальців Свено та все інше.

— А як щодо решти «вершників»?

— А щодо решти «вершників» маємо дулю з маком. І сьогодні вночі теж не отримали нічого, бо всі вони були в шоломах. Втім, коли ми звернули на Форрес, то побачили шолом…

— А що таке Стоукська різанина? — поцікавилася Кетнесс.

Дафф досадливо простогнав.

— Тебе, мабуть, тоді ще й на світі не було, — відповів Дункан з приятельською поблажливістю в голосі. — Це сталось у столиці відразу ж після війни. Свенового брата саме збиралися заарештувати за дезертирство, а воно, дурне, дістало пістолета. Двоє полісменів, які прийшли його арештувати, всю війну провели в окопах. Тож вони й наробили в ньому купу дірок. Свено помстився за брата кілька місяців потому в районі Стоук. Зайшов до тамтешнього відділку й застрелив чотирьох полісменів, серед яких була вагітна жінка. Свено надовго заліг на дно, а коли знову з’явився, то цю справу було вже закрито за терміном давності. Будь ласка, Даффе, продовжуй.

— Дякую. Гадаю, «вершники» не втямили, що ми вже висимо в них на хвості, і не здогадувалися, що я помітив роги Свенового шолому, коли вони звернули на Форрес до старого містка. Десь за пару кілометрів ми їх наздогнали. Вірніше, Макбет зробив два попереджувальних постріли в повітря ще тоді, коли втікачі були достатньо далеко від нас, і вони зупинились. Ми теж зупинилися. Долина лишилась позаду, тому дощу вже не було. Світив місяць, видимість була доброю, нас розділяло метрів зо п’ятдесят-шістдесят. Я націлив на них свій АК-47 і наказав спішитися, підійти до нас на п’ять метрів і стати навколішки на асфальт з руками за головою. Вони зробили, як було велено; ми теж спішилися й рушили до них.

Дафф заплющив очі.

І знову той епізод постав перед ним, мов наяву.

Двоє «вершників» стояли навколішки.

— Нас розділяло десь кроків із десять-п’ятнадцять, коли раптом Свено вихопив пістолета, — розповідав Макбет. — Дафф зреагував блискавично — і вистрелив. Тричі влучив Свено у груди. Він був трупом ще до того, як його шолом встиг торохнутись об асфальт. Але тим часом другий чоловік витяг свого пістолета й націлив його на Даффа. На щастя, так і не встиг натиснути на курок.

— Чорт забирай! — скрикнув Ангус. — Ти встрелив його, еге ж?

Макбет відкинувся на спинку стільця.

— Я поцілив його кинджалом.

Банко з повагою поглянув на свого командира.

— Вражаюче, — прошепотів Сейтон зі свого затінку. — Але виходить, що Дафф зреагував швидше за тебе, коли Свено потягнувся за пістолетом? Я гадав, що ти маєш кращу реакцію, Макбете.

— Тут ти помиляєшся, — відказав Макбет, подумавши: «Куди він хилить, цей Сейтон, що йому треба?» — Я зреагував одночасно з Даффом, — додав він, підносячи до рота кухоль з пивом.

— Я помилився, — продовжив Дафф, жестом попросивши старшого офіціанта принести ще одну пляшку шампанського. — Ні, не тоді, коли стріляв. А коли вирішував, за якими мотоциклами слід продовжити погоню.

Старший офіціант підійшов до столу й тихо повідомив, що, на жаль, настав час закриватися, а після опівночі продавати алкоголь заборонено законом. Ну, хіба що начальник поліції дозволить…

— Ні, дякую, не треба, — мовив Дункан, цей неперевершений майстер хитрувато-лукавої усмішки, й осудливо нахмурив брови. — Ми воліємо дотримуватися закону.

Офіціант мовчки відійшов.

— Іноді помиляються і найкращі серед нас, — зазначив Дункан. — Коли ви про це дізналися? Коли зняли шолом?

Дафф похитав головою.

— Ще до того, як схилився над трупом і поглянув на мотоцикл. То не був мотоцикл Свено, бо на ньому не було шаблі. А «вершники» мотоциклами не міняються.

— А шоломами хіба міняються?

Дафф знизав плечима.

— Мав би здогадатися. Зрештою, ми з Макбетом невдовзі перед тим самі зробили такий самий трюк. Свено помінявся з кимось шоломами, і «вершники» навмисне трохи пригальмували, щоб ми помітили, як чоловік у шоломі з рогами звернув на Форрес. А сам Свено натомість проскочив крізь тунель, потім через місток — і втік.

— Кмітливо придумано, нічого не скажеш, — зауважив Дункан. — Можна лише пошкодувати його людей, яким кмітливості забракло.

— Про що це ви? — запитав Дафф, кинувши оком на шкіряний блокнотик із рахунком, що його поклав перед ним офіціант.

— Навіщо їм було намагатися застрелити полісменів, коли вони знали — як ви самі щойно зазначили, — що на них ми не маємо нічого, а тільки на Свено? Вони могли б запросто здатися, а за кілька годин вийти з поліцейського відділку вільними людьми.

Дафф знизав плечима.

— Може, вони не повірили, що ми з поліції. Гадали, що ми люди Гекати і збираємося їх убити.

— Або, як щойно підмітив старший комісар, виявилися телепнями, бо їм забракло кмітливості, — додав Леннокс.

Дункан задумливо пошкрябав підборіддя.

— Скількох «вершників» нам вдалося пов’язати?

— Шістьох, — відповів Дафф. — Коли ми повернулися до клубу, то там залишалися переважно важкопоранені.

— Не думав, що бандити на кшталт «вершників» кидають своїх поранених на поталу ворогу.

— Вони знали, що так швидше отримають медичну допомогу. Зараз їх лікують, але ми сподіваємося, що завтра відправимо до СІЗО ще кількох. Там їх і допитають про Свено, хоч як би їм боліло. Ми спіймаємо його, сер.

— Гаразд. А тепер — про чотири з половиною тонни амфетаміну. Це до біса багато, — промовив Дункан.

— Та отож, — усміхнувся Дафф.

— Настільки багато, що так і хочеться спитати: а чому ви не поінформували мене про облаву заздалегідь?

— Забракло часу, — швидко відповів Дафф. Він уже встиг зважити всі «за» і «проти» своєї відповіді на це неминуче запитання. — Між наводкою та початком операції було надто мало часу. Я як керівник підрозділу мав вирішити, що важливіше — процедурні питання чи небезпека того, що

1 ... 10 11 12 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макбет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Макбет"