Читати книгу - "В обіймах монстра, Міла Мур"

— Ти здурів?! — кричу і відчуваю, як горить обличчя. Розумію, що треба прикритися, тому тягнусь за рушником, але не встигаю. Дамір за два кроки зменшує відстань між нами і, схопивши за шию, просто-таки втискає мене у стіну. Жодних ніжностей. Він прийшов, щоб вбити мене… 

— Вирішила душ прийняти перед тим, як я тебе трахну? — видихає мені в обличчя, а я тільки рота відкриваю від жаху і відсутності повітря. — Молодець!

Дамір іншою рукою хапає мене за зап'ястя і піднімає мої руки над головою. Плитка за спиною неприємно холодить шкіру, а дотики Даміра, наче лава, обпалюють. 

— Відпусти! — ціджу, коли він відпускає горло і навалюється зверху своїм тілом. Знову важко дихати, та ще важче стає, коли він стискає мої сідниці своєю грубою рукою. Пищу від болю, а він задоволено усміхається. 

— Думаєш, я врятував тебе по доброті душевній? — видихає мені в обличчя, а рука з сідниці переміщується нижче. Дамір торкається мене там, а я намагаюсь стулити ноги. — Я ж говорив, що за борги свого татка будеш ти розплачуватися. 

Він боляче тисне на внутрішню частину стегон і розводить мої ноги.  Без церемоній відсовує трусики вбік і різко вводить у мене один палець. 

— Ні! — кричу злякано і починаю вириватися. Я не думала, що все станеться так швидко. Не знала, що цей чоловік такий жорстокий та цинічний. — Відпусти!

— Не подобається? — задоволено усміхається і не зводить з мене погляду. — А так? 

Ще один палець проникає у моє тіло — і сльози на очах виступають. Мені боляче і неприємно. Дамір не знає, що у мене ніколи не було інтимних стосунків. Я не знаю, чи варто йому говорити. Не впевнена, що це мені допоможе. Але якщо мовчатиму, то ще трохи — і він позбавить мене невинності пальцями. 

— Я… у мене… — схлипую, а він різко завмирає і хмуриться. 

— Що, Аліно? Ти ще дівчинка? — я чую здивування у його голосі. Навіть натиск на мої зап'ястя стає не таким сильним. 

Рука Даміра опускається на мій живіт, і він доволі ніжно проводить по ньому пальцями. Пальцями, які ще мить тому були всередині мене.

— Я тебе ненавиджу! — ціджу йому в обличчя, і несподівано Дамір мене відпускає. Не очікуючи такого, сповзаю по плитці на підлогу та обіймаю себе руками. Мене трусить, і тепер я навіть не знаю, що страшніше: отримати кулю від власного  батька, чи втратити невинність з цим монстром. 

— Це твоє право, — Воронов сідає поруч зі мною навшпиньки і торкається пальцями мого підборіддя, змушуючи дивитися йому в очі. — Тільки ти маєш розуміти, Аліно. Тікати тобі нікуди. Я візьму тебе. Рано чи пізно. І якщо будеш слухняною, можливо, навіть буду ніжним.

Я не вірю йому. По очах бачу, що Дамір бреше. Йому приносить задоволення знущатися з мене, і саме цим він буде займатися, коли бажання з'явиться. 

— Ти чудовисько! Вали до біса! — випалюю йому в обличчя і, здається, перетинаю межу, яка стримувала Даміра хоч трохи. 

Він хапає мене за потилицю і тягне на себе. Не встигаю нічого сказати, як його вуста вже на моїх, а язик впевнено проникає до рота. Я не хочу з ним цілуватися. Не хочу відчувати його в собі. Б'ю кулаками по спині, але Дамір продовжує пробиватися у мій рот раз за разом.

Нічого не допомагає звільнитися, тому роблю те, що різко його зупиняє. Б'ю кулаком по рані, і Дамір сичить від болю мені в рота. Завмирає і відхиляється. Я бачу полум'я в його очах і розумію, що зараз він зверне мені шию. Пов'язка надто швидко стає червоною, і, дивлячись на це, так невчасно згадую, що він мене врятував. 

Дамір відпускає мою потилицю і різко підводиться на ноги. Кілька секунд розглядає мене зверху вниз, а тоді просто йде, так нічого і не зробивши. 

Я продовжую сидіти на підлозі і, обійнявши себе руками, тихо схлипую. 

Не розумію, в який момент моє життя перетворилося на пекло. Тут я мала б сказати, що хочу додому, де моє життя тихе та спокійне.., але ні, вдома на мене чекає ще гірша участь — смерть.