Читати книгу - "На лезі клинка"

— Живою, брате! Вона потрібна нам живою!

— Живою, — пробурмотів чоловік, — та чи неушкодженою?

Жінка засміялася. Ноги Ферро відірвались від землі, метляючись у повітрі. Вона відчула, як один із її пальців хруснув і ніж впав на траву. Рука стискала її горло все сильніше, і вона дерла її зламаними нігтями. Все було марно. Білий світ почав темнішати.

Ферро чула, як десь далеко сміється жінка. З темряви випливло обличчя, і щоки Ферро торкнулася рука. Пальці були приємні, теплі, ніжні.

— Заспокойся, дитя, — прошепотіла жінка. Її очі були темні і глибокі. Ферро відчувала на обличчі її гарячий і духмяний подих. — Ти поранена, тобі потрібно відпочити. Заспокойся… спи.

Ноги Ферро наче налилися свинцем. Вона востаннє слабко сіпнулась, і її тіло обм’якло. Серцебиття сповільнилось…

— Відпочивай.

Повіки Ферро почали важчати, а вродливе обличчя жінки розпливатися.

— Спи.

Ферро з усієї сили вкусила себе за язик, і в її роті стало солоно.

— Заспокойся.

Ферро виплюнула кров в обличчя жінки.

— А-а! — закричала та з відразою, витираючи кров з очей. — Вона зі мною б’ється!

— Такі, як вона, ладні боротися з усім сущим, — мовив голос чоловіка прямо під вухом Ферро.

— Послухай-но мене, шльондро! — зашипіла жінка, стискаючи щелепи Ферро залізними пальцями і смикаючи її лице з боку на бік. — Ти підеш з нами! З нами! Хочеш ти цього чи ні! Ти мене чуєш?

— Нікуди вона не піде.

Ще один голос, низький і м’який. Він здавався знайомим. Ферро кліпнула, кволо похитавши головою. Жінка обернулась і глянула на старого, що стояв поблизу. Юлвей. Його браслети тихо дзвеніли, коли він тихо ступав по траві.

— Ти жива, Ферро?

— Г-ага, — прохрипіла вона.

Жінка вишкірилася до Юлвея.

— Хто ти такий, старий виродку?

Юлвей зітхнув.

— Я — старий виродок.

— Котися звідси, псино! — кинув чоловік. — Нас прислав сюди Пророк. Калул, власною персоною!

— І вона піде з нами!

Юлвей мав сумний вигляд.

— Я ніяк не можу змінити вашу думку?

Обоє розсміялися.

— Дурню! — крикнув чоловік. — Наша думка незмінна!

Він відпустив одну з рук Ферро й обережно ступив уперед, тягнучи її за собою.

— Шкода, — сказав Юлвей, хитаючи головою. — Я гадав, ви передасте Калулу моє шанування.

— Пророк не знається з такими, як ти, злидарю!

— Я тебе здивую, але колись ми були добре знайомі.

— Тоді я передам господарю твоє шанування, — глузливо кинула жінка, — разом із новиною про твою недавню смерть!

Ферро крутнула зап’ястям і відчула, як ніж упав у її долоню.

— О, Калул зрадів би такій новині, втім, поки що він її не отримає. Ви двоє себе прокляли. Ви порушили Другий закон, коли скуштували людську плоть, і за це доведеться поплатитися.

— Старий дурню! — висміяла його жінка. — Твої закони нас не стосуються!

Юлвей повільно захитав головою.

— Слову Еуза підкоряється все суще. Винятків не буває. Жоден із вас не піде звідси живим.

Повітря навколо старого замерехтіло, викривилось і розмилось. Жінка заклекотіла і раптом упала на землю. Не просто впала — розчинилась, розтеклась, і тільки темний шовк затріпотів навколо її падаючого тіла.

— Сестро!

Чоловік відпустив Ферро і, розкинувши руки, рвонув до Юлвея, але не встиг зробити й кроку. З його губ несподівано зірвався пронизливий крик, і він повалився на коліна, стискаючи голову. Ферро змусила свої неслухняні ноги піти вперед, вхопилася за його волосся покаліченою рукою і встромила йому в шию ножа. У повітря ринула пилюка. Фонтан пилюки. Навколо рота чоловіка танцювали язики вогню, до чорноти обвуглюючи його губи й обпікаючи їй пальці. Вона кинула його на землю, кашляючи і фиркаючи. Лезо розітнуло йому живіт, шкрябнуло об ребра і зламалось у грудях. Зсередини вирвався вогонь. Вогонь і пил. Ферро ще довго штрикала його тіло поламаним ножем, хоч воно давно вже не ворушилось.

Вона відчула, як на її плече опустилась рука.

— Він мертвий, Ферро. Вони обоє мертві.

Вона побачила, що так і є. Чоловік лежав на спині, втупившись у небо — його лице обвуглилось навколо носа й рота, а з глибоких ран клубочився пил.

— Я його вбила.

Її голос був ламкий і хриплий.

— Ні, Ферро. Це зробив я. То були молоді пожирачі, слабкі й дурні. Та все ж тобі пощастило, що вони лише хотіли тебе впіймати.

— Пощастило, — буркнула Ферро, пускаючи на труп пожирача криваву слину.

Вона облишила зламаний ніж і відповзла навкарачки. Тіло жінки, якщо його так можна було назвати, лежало поряд. Це була безформна, горбкувата купа плоті. Вона змогла побачити довге волосся, одне око і губи.

— Що ти їм зробив? — прохрипіла вона закривавленим ротом.

— Я обернув її кістки на воду. А його випалив зсередини. Одному вогонь, іншій — вода. Для таких, як вони, годиться будь-що.

Ферро перевернулась на траві і поглянула на ясне небо. Відтак підняла руку до обличчя, потрусила нею. Один із її пальців теліпався туди-сюди.

Над нею нависло лице Юлвея.

— Боляче?

— Ні, — прошепотіла вона, опустивши руку на землю. — Мені ніколи не боляче.

Вона глянула на Юлвея.

— Чому мені ніколи не боляче?

Старий спохмурнів.

— Вони не припинять тебе шукати, Ферро. Тепер ти розумієш, чому повинна піти зі мною?

Вона поволі кивнула. Це далось їй надзвичайно важко.

— Розумію, — прошепотіла Ферро. — Розумію…

Світ знов поринув у пітьму.

Любить… не любить

— Ай! — скрикнув Джезаль, коли кінчик шпаги Філіо з силою вп’явся йому в плече.

Він відсахнувся, кривлячись і лаючись, а штирієць посміхнувся йому і зробив кілька розчерків клинками перед публікою.

— Укол на користь майстра Філіо! — заволав арбітр. — Рахунок зрівнявся: два — два!

З трибун долинули слабкі оплески, і Філіо рушив до загорожі для учасників з дратуючою посмішкою на обличчі.

— Верткий виродок, — мовив Джезаль про себе, йдучи вслід за ним.

Він мав би передбачити цей випад. Виною всьому була його недбалість.

— Два — два? — прошипів Варуз, коли Джезаль, важко дихаючи, плюхнувся на свій стілець. — Два — два? Проти цього нікчеми? Він навіть не з Союзу!

Джезаль вирішив не нагадувати, що нині Вестпорт вважається частиною Союзу. Він знав, що Варуз мав на увазі, як і решта людей на арені. На думку публіки, його суперник був аутсайдером. Джезаль взяв рушник із рук Веста і витер спітніле лице. П’ять уколів — тривалий бій, але не схоже було, щоб Філіо надто