Читати книгу - "Замах на бродягу"

— Він убитий?

— Ні. В усякому разі, мені так здається. Він тримав у руці револьвер, в барабані якого бракує лише одного патрона. Схоже на те, що він сам собі вистрілив у праву скроню.

— Дякую. Коли труп буде впізнано, відвезіть його до інституту судової медицини і відправте до Сюрте усе, що знайдете в кишенях. Особа, з якою ви щойно розмовляли, зараз прибуде до вас.

Мегре повісив трубку і тихо промовив:

— Він вистрілив собі в голову.

— Я чула.

— У його дружини є телефон?

— Так.

Вона назвала номер, і комісар набрав його.

— Алло! Мадам Гайярден?

— Ні, це покоївка.

— Мадам Гайярден удома?

— Вона позавчора поїхала разом з дітьми на Лазурний берег. А хто просить? Це месьє Гайярден?

— Ні, це з поліції. Я хотів дещо спитати. Ви були вдома вчора ввечері?

— Звичайно.

— Месьє Гайярден не приходив?

— А навіщо вам?

— Прошу відповідати.

— Приходив.

— О котрій годині?

— Я вже спала. Було коло одинадцятої.

— Чого він хотів?

— Поговорити з пані.

— Раніше він чисто бував у неї ввечері?

— Ввечері ні.

— А вдень?

— Він приходив побачитися з дітьми.

— А вчора ввечері він хотів бачити дружину?

— Еге ж. Він був здивований, що вона поїхала на курорт.

— Він довго залишався?

— Ні.

— Він був схвильований?

— Скоріше втомлений. Я йому навіть запропонувала чарку коньяку.

— Він випив?

— За одним духом.

Повісивши трубку, Мегре повернувся до господині.

— Ви можете їхати в Пюто.

— Ви мене не супроводжуватимете?

— На жаль, ні. Але нам ще доведеться зустрітись.

Отже, вчора ввечері Гайярден вийшов із своєї квартири на вулиці Франсуа Першого з револьвером у руках. Спочатку він подався на бульвар Курсель. Чи не сподівався він розжалити Фюмаля? А може, він хотів вплинути на нього і в інший спосіб?

В нього, очевидно, нічого не вийшло. Трохи перегодом він побував на квартирі у дружини, але не застав там нікого, крім покоївки. Звідти рукою подати до моста Пюто.

Він, мабуть, довго блукав по набережній, перш ніж пустити собі кулю в лоба.

Мегре ввійшов до якогось досить елегантного бару і похмуро промовив:

— Пива і жетон.

Треба було подзвонити до інституту судової медицини.

— Говорить Мегре. Доктор Поль уже з'явився? Що?.. Досі працює? Спитайте, чи він знайшов кулю… Стривайте… Якщо знайшов, перевірте, що це за куля — з револьвера чи з автоматичного пістолета…

Якийсь час з трубки долинав невиразний гомін.

— Алло… Комісар?.. Здається, це куля з автоматичного пістолета… Вона застряла в…

Яке йому діло до того, де застряла куля, що вбила Фюмаля?

Якщо тільки у Роже Гайярдена, крім револьвера, не було при собі автоматичного пістолета, «м'ясний король» загинув не від його руки.

Коли Мегре з'явився у вестибюлі особняка на бульварі Курсель, його одразу обступили журналісти. Щоб відкараскатись од них, він розповів про знахідку біля мосту Пюто.

Інспектори й досі допитували слуг. Лише Торансу було нічого робити. Він нетерпляче чекав комісара і, як тільки той піднявся, зразу потяг його в куток.

— Патроне, я дещо знайшов там, нагорі, — тихо промовив він.

— Зброя?

— Ні. Може, пройдете зі мною?

Вони піднялись на третій поверх і зайшли до великого салону з кріслами і старим піаніно.

— Куди ти мене ведеш? До спальні пані Фюмаль?

Торанс таємниче захитав головою.

— В неї величезні покої, — прошепотів він. — Ось побачите.

Він уже, очевидно, встиг як слід ознайомитись з будинком і впевнено вів комісара через порожні кімнати.

— Я їй ще нічого не казав, — мовив він, показавши на двері спальні пані Фюмаль, яка й досі не виходила. — Краще буде, коли ви самі побалакаєте з нею. Сюди…

Вони проминули ще дві кімнати, котрими, мабуть, давно ніхто не користувався, потім вийшли в довгий коридор, в кінці якого Торанс відчинив двері до маленької кімнатки з єдиним вікном, що виходило на подвір'я. Кімнатка ця нічим не відрізнялась від тих, у яких жили покоївки: в ній стояв оббитий червоним репсом диван, круглий стіл, два стільці і дешева шафа.

З гордо сяючими очима інспектор показав пальцем на попільницю, в якій лежало» два недокурки.

— Понюхайте, патроне. Не знаю, що скаже Моерс, але я певний, що ці сигарети викурено зовсім недавно. Певне, вчора. Можливо, навіть сьогодні вранці. Коли я ввійшов, тут ще пахло тютюновим димом.

— Ти в шафу заглядав?

— Там лише дві ковдри. А зараз станьте на стілець. Обережно, він хитається.

З багаторічного досвіду Мегре знав, що більшість людей, які хочуть сховати якусь річ, завжди ставлять її на шафу. Тому він здивувався, побачивши поверх густого шару пороху коробку з бритвою, пакетик лез і тюбик з кремом для гоління.