Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-А вдень, принцеса, у моєї групи був тест. А зараз на тренувальному майданчику практичний іспит. Тож пробач!

  І хлопець зник за поворотом до виходу.

-Я ... Пізніше повернуся. Розважайтеся. І якщо результати іспиту принесуть сьогодні, то скажіть мені що там у мене по балах?

-Так, звичайно. Скажи чесно, ти до хлопців?

-Все у цьому світі можливо. - Підморгнувши Каре сказала я.

  Наостанок оглянула коридор і наткнулася очима на ректора.

-Ну ні-і-і! Не зараз … – ледве чутно, скоріше самій собі протягнула я.

-Міс Дарвін, зачекайте хвилинку!

-Ну клас ... - довелося зупинитися і обернутися обличчям до Вааседала Дмитровича, що йде на зустріч.

-Аделаїда, плани змінилися. Виходити до Столиці вам доведеться завтра ввечері.

-Коли нам виходити?

-Думаю, вночі. Вільяму я скажу трохи згодом, у них зараз іспит. Можеш піти зібрати найнеобхідніше. – Сказав ректор і розвернувшись на п'ятах пішов назад до свого кабінету.

  А я … ні, не пішла до своєї кімнати за речами. Я помчала надвір, до майданчика де зараз займалися бойові маги та Вільям. На вулиці було холодно, особливо з огляду на те, що я була в одній зимовій піжамі. Ну і плюс у мене є густе волосся, яким можна зігріти шию якщо раптом що.

  Тренувальним майданчиком у групи Вільяма був невеликий ... будиночок? Невелика будова! Одноповерхове, з дахом – все як належить. З великими вікнами майже на всю стіну. Усередині щось подібне до спортзалу з великим вільним простором, власне для боїв.

  Надворі було вже темно. Сніг сипав сильніше, ніж колись. З боку лісу віяв крижаний вітер. Звідки така холодна зима, не зрозумію? Зазвичай такого холоду немає.

  У залі бойовиків світило тепле світло. Всі хлопці групи були в костюмах, що облягали все тіло. Сьогодні у них тренування бою без будь-якої зброї, тому в руках у хлопців не було нічого. Тільки рукавички не зламати собі кінцівки.

  Вільям, який увесь час стояв біля стіни, підійшов у центрі після знаку тренера. Його напарником, хоч як дивно був Вілл. З якого часу він ходить на ці тренерування? Він тільки від непритомності відійшов ...

  Хлопці стали в стійку і вже в цей момент було помітно, як напружилися їх м'язи. Жодної емоції на обличчі. Просто жодної! Тренер підняв руку. "На готовність!". Рука різко сіпнулася вниз і хлопці почали бій. Билися хлопці люто, не посперечаєшся. Але при цьому намагаючись не завдати сильної шкоди один одному. Як ніяк, вони не вороги.

  Секунда, і Віл уже лежить на підлозі з притиснутими руками. Вільям переміг і на додаток пройшов іспит. Не знаю чого саме, але на моєму обличчі з'явилася посмішка.

  Біля вікна, на підлозі стояли пляшки з водою та особисті речі хлопців. Раптом Вільям почав йти до цього вікна... а біля нього стою я!

  Час робити ноги!

  Я розвернулась і швидким кроком потупала до однієї з лав у дворику академії. Та не найрозумніша ідея сидіти на холодній лаві взимку в одному піжамному штані! Але мені треба було робити ноги від зали! Не мав часу подумати про власне здоров'я.

  Щоправда, просидіти довше десяти хвилин мені не вдалося. І не лише тому, що холодно стало, ні. Тому що поряд з'явився Вільям і тепер уже гордість не давала піти назад у теплу будівлю… з палаючою какао, каміном, теплими тапочками та…

-Ти чого на вулиці забула в такий холод? – Навіть помріяти не дають. Що за люди … Звісно це був Вільям! – Пішли назад, там тепліше.

-Н-не х-хочу н-назад ...

-Добре, - щось він явно задумав. Хлопець сів на лаву біля мене, - як тобі бій?

-В-відмінний бій! Т-ти молодець.

-А У вас як іспит пройшов?

-З-знущаєшся?

-Ну так, є трохи. - Зі своєю улюбленою усмішкою висловився хлопець. - Так що? Ходімо назад?

-Ти як х-хочеш. Я н-не хочу.

-Хочеш-хочеш! Ти тут зараз на бурульку перетворишся.

-Н-не перетворюся!

-Та що ти... Аїда, а в залі горящі напої! І теплі ковдри.

-Ти н-не підеш поки я н-не піду, вірно?

-Прям з думки зняла.

-Ну г-гаразд.

-Ну невже! - Відразу після цих слів хлопець підняв мене на руки і поніс до входу до академії.

-Ти щ-що робиш?

-Судячи з твого голосу, йти ти зараз точно не в змозі, а поблизу людей, крім мене, я не спостерігаю.

  Решту дороги до теплої зали ми пройшли мовчки ... ну як ми, він мене ніс мовчки. Мабуть, не така я і пушинка, як мене називала Анна.

***

  У залі було у рази тепліше. Ну і з огляду на час, коли ми прийшли, тут було пусто. Крім нас з Вільямом і людей, які все ще намагаються поставити і вбрати ялинку. Ну так, ялинку яка метри три-чотири поставити не так вже й просто.

-На ось ... - сказав Вільям із в'язаною ковдрою в руках, - так швидше зігрієшся.

  І не чекаючи від мене будь-якої реакції обмотав цією ковдрою мої ноги.

-Д-Дякую.

-Пий какао! Менше за розмови … Ой горе ти моє, що ж тебе вічно на пригоду щось тягне?

-Згоден міс Дарвін. А хоч це я вам обом говорив ще минулого разу.

-Вааседал Дмитрович? Щось трапилося? - Обернувшись до дверей спитав Вільям.

-Час.

***