Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вогнем і мечем 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогнем і мечем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогнем і мечем" автора Генрік Сенкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 250
Перейти на сторінку:
крокує. Так що слід нам вирушити до Збаража: там од’їмося й відпочинемо, а тим часом хоч скільки-небудь вояків до нас збереться. Тоді з новими силами знову і в огонь підемо.

– Коли ваша княжа милість накаже виступати? – запитав Зацвілиховський.

– Не зволікаючи, старий жовніре, не зволікаючи!

І князь звернувся до воєводи:

– А ви, добродію, куди піти маєте намір?

– До Глинян, бо чув, що там збір усьому війську.

– У такому разі ми вас до спокійних місць проведемо, щоби вам яка прикрість не трапилась.

Воєвода нічого не відповів, тому що зробилося йому якось не по собі. Він покидав князя, а князь тим часом пропонував йому свою опіку й мав намір провести. Чи була в словах князя іронія – воєвода не знав, одначе, незважаючи ні на що, він од рішення свого не відмовився, хоча княжі полковники все неприязніше дивились, і було зрозуміло, що в будь-якому іншому, менш дисциплінованому війську проти нього піднялося б чимале ремство.

Тому він поклонився й вийшов. Полковники теж розійшлися по корогвах перевірити готовність до походу. Із князем лишився тільки Скшетуський.

– Гарні солдати в полках тих? – запитав князь.

– Такі чудові, що ліпше не буває. Драгуни споряджені на німецький штиб, а в пішій гвардії – геть-чисто всі ветерани з німецької війни. Я було навіть подумав, що це triarii[121] римські.

– Багато їх?

– Із драгунами два полки, всього три тисячі.

– Жаль, жаль. Великі діла можна було б із отакими підкріпленнями здійснити!

На обличчі князя зробилася помітною досада.

– Невдалих вибрано регіментаріїв у годину катастрофи! Остророг – іще б нічого, якби красномовством та латиною можна було війну заговорити, Конєцпольський, свояк мій, він ратолюбивий, але замолодий і недосвідчений, а Заславський од усіх гірший. Я його давно знаю. Це чоловік малодушний і мізерний. Його справа не військом керувати, а над жбаном дрімати та на черево собі попльовувати… Відкрито цього я говорити не буду, аби не вважали, що мене invidia опановує, та злигодні передбачаю страшенні. І от саме тепер люди ці взяли кермо влади у свої руки! Господи, Господи, нехай обмине нас чаша ся! Що ж буде з вітчизною нашою? Як подумаю про це, смерті якомога скорішої прагну, бо дуже вже втомився й говорю вам: скоро мене не стане. Душа рветься воювати, а тілові сил бракує.

– Ваша ясновельможність має про здоров’я своє дбати. Вся вітчизна премного в тому зацікавлена, а злигодні вашу княжу милість підточили.

– Вітчизна, слід гадати, інакше думає, коли мене обминає, а тепер і шаблю з рук моїх вибиває.

– Дасть Бог, королевич Карл митру на корону поміняє, а вже він знатиме, кого піднести, а кого перевести. Ваша ж княжа милість занадто могутні, щоби себе до уваги не брати.

– Що ж, піду і я своєю дорогою.

Князь, можливо, упустив з очей, що, як і решта королят, провадить власну політику, та коли б він і усвідомлював це, все одно б од свого не відступився, бо в тому, що рятує гідність Речі Посполитої, був упевнений твердо.

І знову запанувало мовчання, що незабаром було порушене кінським іржанням і голосами обозних сурем. Корогви шикувалися для походу. Звуки ці вирвали князя із замисленості, він труснув головою, наче бажаючи прикрості й кепські думки струсити, і сказав:

– А дорога спокійно минула.

– Натрапив я в мшинецьких лісах на ватагу мужви душ із двісті, котру і знищив.

– Чудово. А полонених узяли? Це тепер важливо.

– Взяв, але…

– Але звеліли їх допитати, так?

– Ні, ваша княжа милість! Я їх одпустив.

Ярема із здивуванням глянув на Скшетуського, і брови його зараз же звелися.

– Як? Вже чи не приєдналися ви до мирної партії? Що те значить?

– Язика я, ваша княжа милість, привіз, тому що серед мужви був перевдягнений шляхтич, і він у живих залишений. Решту ж я відпустив, тому що Господь послав мені милість і радість. Готовий зазнати покарання. Шляхтич цей – пан Заглоба, котрий мені передав відомості про князівну.

Князь швидко підійшов до Скшетуського.

– Жива? Здорова?

– Слава Всевишньому! Так точно!

– А де вона?

– В Барі.

– Це ж могутня фортеця. Хлопчику мій! – Князь простяг руки і, стиснувши голову пана Скшетуського, поцілував його декілька разів у чоло. – Радію вашою радістю, тому що люблю вас, як сина.

Пан Ян гаряче поцілував княжу руку, й хоча давно вже готовий був кров за володаря свого пролити, але зараз ніби заново відчув, що якби наказав князь – і він би кинувся навіть в геєну вогненну. Так цей грізний і лютий Ярема вмів завойовувати лицарські серця.

– Ну тоді воно недивно, що ви мужву одпустили. Зійде це вам безкарно. Одначе ж терта людина шляхтич ваш! Він її, значить, із самого із Задніпров’я в Бар довів? Слава Богу! В нинішні нелегкі часи і для мене це істинна втіха. Пройдисвіт він, мабуть, яких мало! А дайте-но мені сюди цього Заглобу!

Пан Ян хутко кинувся до дверей, але ті несподівано відчинилися самі, а в них з’явилася вогниста голова Вершулла, посланого з надвірними татарами в далекий роз’їзд.

– Ваша княжа милість! – промовив він, задихавшись. – Кривоніс Полонне взяв, людей десять тисяч усіх до одного знищив. І жінок, і дітей!

Полковники знову почали сходитись і тіснитися навколо Вершулла, прибіг і київський воєвода, а князь стояв приголомшений, тому що такого повідомлення він ніяк не очікував.

– Там же сама русь зачинилася! Не може такого бути!

– Жодної живої душі в місті не лишилося.

– Чули, добродію, – сказав князь, звертаючись до воєводи. – От і ведіть переговори з противником, який навіть своїх не щадить!

Воєвода засопів і сказав:

– Собачі душі! Раз так, тоді чорт з ним із усім! Я з вашою княжою милістю далі піду!

– Брат ви мені, значить! – мовив князь.

– Хай живе воєвода київський! – закричав старий Зацвілиховський.

– Хай живе злагода!

А князь знову звернувся до Вершулла:

– Куди вони з Полонного підуть? Відомо?

– Схоже, на Старокостянтинів.

– Боже! Значить, полки Осинського та Корицького пропали, з піхотою вони втекти не встигнуть. Забудьмо ж образу й поспішімо на поміч. У сідло! У сідло!

Лице князя просяяло радістю, а рум’янець знову вкрив запалі щоки, бо стезя слави знову відкрилася перед Яремою Вишневецьким.

Розділ XXX

Військо минуло Старокостянтинів і спинилося в Росоловцях. Князь розміркував, що, коли Корицький та Осинський отримають повідомлення про взяття Полонного, вони будуть одступати на Росоловці, а якщо ворог їх переслідуватиме, він, несподівано для самого себе, між ними і всіма княжими силами ніби в пастку потрапить і тим скоріше зазнає

1 ... 110 111 112 ... 250
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогнем і мечем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогнем і мечем"