Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жінка в пісках 📚 - Українською

Читати книгу - "Жінка в пісках"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жінка в пісках" автора Кобо Абе. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 196
Перейти на сторінку:
я мобілізував усе, що може відчувати — коліна, руки, долоні, пальці, язик, ніс, вуха,— кинув їх в атаку, щоб заволодіти тобою. Не пропускаючи жодного сигналу від твого тіла — ні дихання, ні зітхання, ні руху суглобів, ні скорочення м’язів, ні спазми голосових зв’язок...

І все-таки я не міг стати катом. Вичавлений, як лимон, я зсихався і водночас мусив витримувати цю розпусту, витримувати боротьбу. В такій агонії звичайне уявлення про смерть утрачало свою гостроту, а вбивство здавалося лише невеликим варварством... Як гадаєш, що змусило мене терпіти? Можливо, ти здивуєшся — гідність, яку ти зберігала, хоча тебе збезчестили... Ні, слово «гідність» сюди не підходить... Маска не чинила над тобою насильства, не порушувала односторонньо закону, а ти ні разу нічим не показала, що відштовхуєш її, а тому тебе слід вважати скоріше співучасницею. Смішно, коли співучасники злочину хизуються один перед одним гідністю... Мабуть, правильніше сказати, що ти мала вигляд упевненої в собі співучасниці... Ось тому, незважаючи на відчайдушну боротьбу, маска не могла стати розпусником, а тим більше гвалтівником... Ні, тебе справді не можна було збезчестити... Та факт залишається фактом — ти була розбещена й невірна. Факт залишається фактом — ревнощі бурхали в мені, як смола в казані, як дим з димаря після дощу, як гаряче джерело, що бризкає разом з грязюкою... Однак сталося непередбачене: мене приголомшило, збило з ніг несподіване відкриття, що завдяки своїй неприступності ти зрештою не здалася на волю маски:

Не скажу, що я зумів повністю збагнути, чому без жодних вагань ти пішла на перелюбство. Напевне, не хтивість у цьому винна. Якби хтивість, то помітнішим було б кокетство. А так від початку до кінця ти зберігала цілковиту серйозність, ніби виконувала ритуал. Нічого не розумію! Що сталося з тобою? Погано також, що проросле тоді почуття поразки до самого кінця — в усякому разі дотепер, коли я пишу ці нотатки — залишилося в мені незмивною плямою. Приховане самокатування страшніше за напад ревнощів. Хоча, надівши маску, я збирався прокласти стежину і заманути тебе на неї, ти пройшла мимо і десь зникла. А я так, як і раніше, коли ще не мав маски, залишився сам.

Я тебе не розумію. Ні, не можу уявити собі, що ти здатна піддатися будь-кому, хто тебе спокушатиме... але ж нема доказів протилежного. А може, я не помітив, що ти вроджена повія? Е, ні, повія не зуміла б так досконало зіграти роль порядної жінки. Якби ти була повією, то, задовольняючи чужу хіть, не принижувала б партнера, не доводила б його до самокатування. Власне, ким же ти була? Хоча маска з усієї сили намагалася зламати огорожу, ти, не торкнувшись рукою, прослизнула крізь неї. Ніби вітер чи дух...

Я тебе не розумію. Здається, що дальші експерименти над тобою кінець кінцем призведуть до моєї загибелі.

Наступного ранку... та де там ранку, адже наближався полудень... ми до самого виходу з готелю майже не розмовляли. Вночі зі страху я раз у раз прокидався — то снилося, начебто збираюся кудись їхати і дорогою загубив квиток, або переживав, що вві сні сповзе маска — і тому зараз відчував, як утома, ніби кілок, застряла у міжбрів’ї. Щоправда, завдяки масці на моєму обличчі, як і на твоєму, не було видно ні виснаження, ні сорому. Однак через неї я не міг ні помитися, ні поголитися. Маска, що лишилася незмінною, міцно стискала набрякле за ніч обличчя і, перешкоджаючи щетині рости, заганяла її назад у шкіру. Виходило, що маска — теж погана штука. Кортіло якнайшвидше попрощатися з тобою і вернутись у сховище.

Коли, закуривши останню сигарету, моє справжнє обличчя, яке весь час грало негарну роль, спробувало збоку вставити своє слово, що могло б розбудити докори твого сумління, ти рішуче простягла мені зеленкуватого гудзика, і я мимоволі здригнувся. Це не був піднятий мною гудзик, а інший, з яким ти морочилася аж півмісяця. Тоді мене дратувало твоє захоплення, та, побачивши цього гудзика знову, я начебто заглянув тобі в душу. Сріблясті лінії, прокреслені голкою на товстому лаковому тлі, химерно переплітаючись, ніби коливалися. Здавалось, у них закарбувався твій німий зойк. У тому гудзику я побачив бездомне кошеня, якого любовно доглядала й вирощувала стара самотня жінка... Наївно? Можливо... Та як тільки я здогадався, що це завзятий протест проти нього, який ні разу не згадав про твого гудзика, то твій вчинок здався мені задуманим у тяжких муках... Я готувався осуджувати тебе, та вийшло навпаки: мене осудили, отже, я поступово начебто навчився зносити поразки. Цікаво, хто сказав дурницю, нібито жінкою можна заволодіти?..

Навколишній світ вилискував у сонячному промінні, як хромований. Реальним був тільки запах твого поту, що залишився в ніздрях. Нашвидку впоравшися з обличчям, я впав на ліжко і прокинувся тільки вдосвіта. Отже, я спав майже сімнадцять годин. Обличчя палало, немов по ньому провели рашпілем. Відчинивши вікно і стежачи, як голубе небо поволі світлішає, я раз у раз прикладав до обличчя мокрого рушника. Незабаром небо набрало кольору твого гудзика, а потім кольору спіненого гвинтом моря, що зникає за кормою. Мене охопила туга, до болю вчепившись руками в груди, я мимохіть застогнав... Яка безплідна чистота! Серед такої синяви жити неможливо. Як було б добре стерти з пам’яті все, що сталося вчора й позавчора! З чисто формального погляду я начебто досяг певного успіху. Але хто мав з цього користь? Якщо хтось і мав, то лише ти сама, яка безбоязно зіграла роль повії і прослизнула крізь маску, немов велетенська тінь... Та зараз тут залишалась тільки небесна синява і біль обличчя... Маска, що мала б стати переможцем, здавалася на столі недоречною, мов непристойний малюнок після вгамування жаги... Може, використати її як мішень для вправ зі стрільби з духового пістолета?.. А що як потім розірвати її на шматки, ніби нічого й не було?..

Тим часом синява зблякла, вулиця почала набирати свого денного вигляду, і моє сентиментальне скиглення відвалилось, немов стара короста, а я, хоч-не-хоч, знову повернувся до неминучої дійсності, до гнізда п’явок. Навіть якщо я вже не мріяв з допомогою маски дочекатися святкового фейєрверку, то зректися її і

1 ... 110 111 112 ... 196
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка в пісках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жінка в пісках"