Читати книгу - "Шлях меча"

Двоє слуг, шанобливо підтримуючи сивобородого старця, ввели його в залу й посадили на килимок перед нами. Співак усівся, звично схрестив ноги й узяв те, що я вирішив називати дутарем.

– Тобі сказали, про що співати? – запитав я.

– Так, шляхетний пане!

– Тоді співай!

І я махнув рукою слугам. Вони тихо вийшли, зачинивши за собою двері. Кос вийшов разом із ними, хоча міг би й залишитися.

Що ж це за джир такий, що його навіть Кос двічі поспіль чути не може?

– Джир про хитрозлостивого якшу Чена Анкора, про його чорні діяння й беззаконні таємниці, а також про біди, що обрушилися на Кабір і Мейлань через підступництво підлого якші, хай прокляне його Творець! – сповістив мандрівний співак несподівано високим голосом.

Юньер здригнулася, і я поспішив взяти її руку в свою…

10

Джир про хитрозлостивого якшу Чена Анкора.

– Проспіваю джир про Чена, Чена із Анкорів Вейських — Джир про те, як у дитинстві Його вбив несамовитий Лютий Бхімабхата Швета, Усіх якшів повелитель, І ракшасів цар страшний.

(…Я привітав сам себе з передчасною кончиною й приготувався слухати далі…)

Ріс спокійно Чен в Кабірі, Груди матері смоктав він, Рідних тішачи і близьких — Вдачу лагідну він мав, Та біда чекала люта Тут, у серці емірату, Чена із Анкорів Вейських, Несподівана біда, І свого вона діждалась І ввійшла у дім Анкорів. Біля ставу грався хлопчик, Веселився Чен-дитина, І не відав про кончину, Приготовану йому. Ракшас Бхімабхата Швета, Двоголовий, лихоокий, Здичавілий, гострозубий, Мідношийний, дужорукий, Тяжкоплечий, лютий в гніві Утопив його в ставку. А тоді на місце Чена, Вбитого ним безневинно, Цар проклятих людожерів Сина власного підсунув, Кревнеє дитя підкинув — Принца якшу Асмохату, Давши Ченове обличчя, Щоб він людям лихо ніс.

(…Мандрівний співак відсапався – і я теж. Так, тепер я розумів утеклого Коса…)

Бхімабхата Швета ракшас — Меч вручив він Асмохаті, Що вогнем вночі палає І простромлює серця Всім, хто демона впізнає. Ріс, одначе, принц-підкидьок І скидався на людину — Лиш ночами над Кабіром Кажаном несамовитим Тінню чорною літав. Йшли роки, роки збігали, Ріс і сили набирався Лютий якша Асмохата Ув Анкоровій личині Меж довірливих людей, Але прагнув демон крові. Йому кров дарує силу, І скріпляє чародійство, Як таємная печать. Врешті під покровом ночі Вийшов він на полювання — Не на ланей прудконогих, Не на оленів чи турів — Він хапав маленький діток, Що в колисках мирно спали, І смоктав із горла кров.

(…Ти бач! Ото