Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

Пані Уфін справді покращала. Вузька жалобна сукня вигідно підкреслювала її фігуру, товстий шар світло-персикової пудри приховував блідість, очі були ледь помітно підведені, на губах виднілася темна помада. Висока зачіска робила Нікаелу вищою, нещодавно пофарбоване хною волосся палало вогнем.

– Ви прийшли через плед?                                                       

Вона не запросила їх у дім – залишилася на порозі. Дивилася трохи глузливо, короткозоро мружилася, коли в поле зору потрапляли віддалені об'єкти, трималася впевнено і зовсім не нагадувала ту зневірену жінку, яка нещодавно валялася на підлозі кабінету Керрейта.

– Нові докази, – вдавано зітхнув Мавк. – Прошу вибачення, але процедура зобов'язує, самі розумієте.

– І тому ви смієте приходити до мене додому? – витримка Нікаели була ідеальною, в голосі таїлося обурення – і ні краплі страху.

– Мені б не хотілося викликати вас у розшук, – м'яко зауважив начальник нишпорок.

– Тобто я повинна вам дякувати?! – тон ейрони свідчив, що такий варіант її не приваблює.

Даріан нарешті усвідомив, що вона взагалі не звертала на нього уваги – дивилася тільки на Мавка.

– Ви повинні відповідати на запитання, – вклинився він у безглузду суперечку. – Або тут, або в кабінеті слідчого.

Носок елегантної туфельки роздратовано стукнув об сходинку.

– Погрожуєте, пане губернатор? – Відверта посмішка Нікаели не обіцяла нічого хорошого. – Чи не надто ви молоді, щоб тиснути авторитетом?

– Закон один для всіх. Чоловіки, жінки, люди похилого віку, до дев'ятсот десятого року – і підлітки мають право на справедливість і зобов'язані допомагати правосуддю.

Трохи випуклі очі знатної пані метнулися до Керрейта.

– Та що ви знаєте про правосуддя? – прошипіла вона. – Хлопчина!

– Прошу вас, пані… – застережливо почав Мавк.

– Ви можете говорити що завгодно, але у крові мараються інші! – вигукнула ейрона, на мить втративши спокій.

За хвилину на її обличчя повернулася усмішка.

– Перепрошую за нестриманість. Нервове потрясіння, як не розклеїтися? То ви хотіли дізнатися більше про ту ніч? – у подиху Нікаели почувся хрип. – Я нічого не приховую. Ми з Лонсом посварилися, він кинув плед у кущі й утік до карети. Я не змогла дістати свою річ, тому вирішила піти без неї. Побачила у вікні напад. Оторопіла. Годинник пробив одинадцяту, ніхто не кликав на допомогу, і я вирішила, що помилилася. Шукала екіпаж. Не знайшла, попрямувала до розшуку. От і все. А тепер вибачте, мені треба лягти. Лікар Чейна приписав постільний режим, не послухатися його було б неправильно.

Ейрона зробила крок назад, недвозначно показуючи, що розмову закінчено. Навряд чи вона вірила, що її силою витягнуть на допит. Жінка почувалася в безпеці, хоча нещодавно тремтіла від страху.

– Звідки ви дізналися про знайдений плед? – неголосно промовив Мавк. – Плітки вже розповзлися містом? Чи маєте інші джерела? Цікаво.

Нікаела його не почула – або вдала, що не чує. Штовхнула різьблені двері, притримала поділ сукні…

– Сімдесят три.

Вона озирнулася через плече, і в її погляді спалахнула невпевненість, що межувала з переляком.

– Я міг урятувати сімдесят три людини. – Даріан не відводив від неї очей. – Мені потрібно було лише поставити підпис на проханні про помилування. У дев'ятсот сьомому їх було двадцять, у дев'ятсот чотирнадцятому – два. Я відмовив усім, – у його голосі не знайшлося місця емоціям. – Знаєте, чому? Щоб у дев'ятсот п'ятнадцятому на шибеницю не відправили нікого. Чи стало менше вбивств? Ні. Чи стало менше вбивств, скоєних з особливою жорстокістю? Так! Чи варте воно того? Я не знаю. Тому не кажіть мені про кров – за ці роки я в ній викупався!

– Зачепила за живе? – Куточки рота ейрони поповзли вниз, наче вона стримувалася, щоб не заплакати. – Не чекайте співчуття. Ви зробили свій вибір, а в інших не було й такої дрібниці.

Прикрашені кольоровими камінчиками двері зачинилися з оглушливим брязкотом і відразу ж відійшли на долоню, даючи змогу почути ридання. Гучні, безвихідні, аж ніяк не фальшиві…

– Це не через плед, – констатував Мавк.

– І навряд чи через Уфіна, – погодився губернатор.

– День змарновано. – Зморшкувата фізіономія голови розшуку скривилася в удаваному обуренні. – Ну то й що?

– Аж ніяк, – заперечив Керрейт. – Я трохи розвіявся.

Мавк скептично хмикнув.

– Якщо вам такі справи здаються відпочинком… Не дивно, що магістрат викликає у вас неприязнь. Хочете пораду?

– Сумніваюся, що відповідь: «Ні» вас зупинить.

Вони вийшли за ворота і попрямували до карети, що чекала в тіні лип біля сусідньої садиби. Сонце сховалося за верхівками високих дерев, полуденна спека змінилася спекою цілком стерпною, невеликі вихори піднімали пил і жбурляли його на поодиноких перехожих.

– Наплюйте на все. – Мавк чхнув, коли порив вітру обсипав його піском. – Проблеми будуть вічно, і в цьому краса життя. Не зациклюйтесь на минулому – його вже втрачено. Головне – не проґавте майбутнє.