Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Червоний горобець 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоний горобець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Червоний горобець" автора Метьюз Джейсон. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 126
Перейти на сторінку:
балкон і виглянув крізь шпарину між затягнутими шторами.

— Домініці не можна показуватись, аби Центр запідозрив найгірше: що вона програла ЦРУ, її намір підсидіти Нейта викрили. Маємо щонайбільше кілька днів.

Ґейбл встав, пройшов невеличким коридором і постукав до Домініки. Він щось тихенько сказав крізь двері, й вона дозволила йому увійти. Вони чули в коридорі його приглушений баритон, а за десять хвилин Ґейбл повернувся до них і сів.

— От лихо, — прошепотів він. — Вона схвильована. Не істерить, просто сердиться. Роздратована. Як завжди, але цього разу все серйозно. Не знає, кому вірити. Нам, МАРБЛу, вже точно не своїм.

Нейт спробував устати з крісла.

— Ану, курва, сядь на місце, — сказав Ґейбл. — Окрім того, вона картається, що мало не вбила тебе. Перше, що вона спитала, було: як ти почуваєшся.

— Вона врятувала мені життя, — сказав Нейт. — Той мокрушник уже було порішив мене.

— А ти перевірив кімнату перед тим, як заходити? — Нейт уникнув його погляду. — Не додумався, — сказав Ґейбл.

— Вона каже, що не хоче повертатися, що хоче втекти, сховатися. У неї шок, її зрадили, до того ж поранена нога. Бідолашне дитя, провела ж тут лише два дні.

Нейтові не хотілося погіршувати все, тож він не розповів їм, що вони покохалися.

Форсайт устав.

— Марті, лишайся тут із ДІВОЮ до приїзду Бенфорда. Нейте, завтра забираємо тебе в резидентуру. Я хочу, щоб ти починав писати про те, що сталося; Бенфорд вимагатиме пов­ний звіт.

Нейт кивнув.

— А поки що дамо їй спокій, — сказав Форсайт. — Може бути й таке, що ми втратили її як агента. Але про це дізнаємось, лише коли вона збереться з думками.

Форсайт вийшов, і Ґейбл встав, подибав на кухню, повернувся до вітальні, сказав, що піде до крамниці на розі купити пляшку вина, сиру і хліба.

— На балкон не виходь, — попередив він, прямуючи до дверей.

З кишені піджака дістав пістолет і дав Нейту.

— PPK/S, — сказав Ґейбл. — Дамський пістолет. Приніс його для тебе.

***

Майже всю першу ніч Домініка провела в ліжку, вглядаючись у стелю. Потому пішла до кімнати Нейта й сіла біля нього, дивлячись, як він спить. Вона точно знала, що сталося. Дядько Ваня стомився чекати, поки вона витягне інформацію про американського крота, відправив Маторіна владнати цю проблему й захистити свій політичний фланг. Вочевидь, йому байдуже, що будь-хто в одній кімнаті з Маторіним вже перебуває у смертельній небезпеці. Невже він хотів, аби Маторін позбувся і її? Щодо цього вона сумнівалася, втім на мить припустила, що відповідь була «так». Чергова зрада від Вані і navoznaja kucha, купа гною від Служби.

Вона сказала Bratok, що не впевнена, чи хоче продовжувати працювати у розвідці. Тепер вона не в Росії, а на Заході, може, їй вдасться сховатися. Ґейбл вислухав її і м’яко сказав робити так, як вона вважає за найкраще. Його аура була темно-пурпурова, він не мав підстав бути аж таким безтурботним, та вона однак зраділа.

Настав другий вечір, уже споночіло, лампи ретрансляційних веж на гребені Іметту слугували єдиними дрібками світла на темній громаді гори аж до оранжевих ліхтарів Зографу і Папагу. Форсайт із Бенфордом сиділи у кріслах, а Домініка, закутана в халат, лежала на канапі, щоб тримати ноги рівно. Вона чула, як Нейт виходив із квартири, але не вийшла до нього. Нейт не повернувся.

Бенфорд прибув пізно, наполігши на тому, аби приїхати відразу ж до квартири. Попросив відзвітувати про напад, сказав, що Управління медичної служби запросило переслати їм автоматичні шприци СВР в наступній передачі. Він вислухав Форсайта в машині й пробурмотів, що швидкість зараз важить понад усе.

— Як ти почуваєшся? — спитав він у неї. — Ходити можеш?

Вона встала й обійшла довкола канапи. Провела рукою по швах, з того ж боку, що й її зламана стопа; ця нога багато чого витримала.

— Даруй, — сказав Бенфорд, — мені потрібно знати, чи ти можеш ходити, бо нам треба вийти на вулицю. Маєш зателефонувати в Москву.

Сідаючи, Домініка сіпнулась. Бенфорд поклав руку їй на плече.

— Не поспішай. Спершу я хотів би побалакати з тобою. Домі, мені треба знати, чи ти бажаєш продовжувати співпрацю, яку ми розпочали в Гельсінкі. Нам треба знати, чи ти бажаєш повернутися до Москви і працювати звідти.

— А якщо не хочу? — спитала вона. — Що зі мною станеться?

Хоч вона і знала цих людей, але довіра до них — як і до всіх — зникла. Вони професіонали, їм потрібні результати, вони звітують організації, яка до того ж є Противником. Бенфорд і Форсайт відсвічували блакитним, їхні слова були забарвлені ним. Чутливі, артистичні, хитрі, вони оброблятимуть її шар за шаром, вона це знала. «Будь обачна».

— З тобою станеться те, що я відправлю тебе до Сполучених Штатів і ти зустрінешся з Директором, а той нагородить тебе медаллю і банківським чеком, на який ти зможеш купити собі будинок, де тільки заманеться — після попереднього узгодження зі службою безпеки, — звідки зможеш читати поточні звіти про події в Росії та світі. Ти звільнишся від життя, сповненого секретів, інтриг, зрад і небезпеки.

З його маківки пульсував блакитний.

«А Бенфорд дуже розумний; ми бачилися лише один раз, та він уже знає мене», — подумала вона.

— А якщо я оберу продовжувати роботу з вами, чого ви очікуватимете від мене?

— Якщо ти з нами, я попрошу тебе зробити один дзвінок, — сказав Бенфорд, — до твого дядька.

Форсайт сидів у сусідньому кріслі мовчки й уважно слухав, відсвічуючи стабільним блакитним, йому можна довіряти — бодай трохи.

— А яка суть того дзвінка? — спитала Домініка, знаючи, що вони ведуть її від одних хащів до інших. — Чого ви намагаєтесь досягти?

— Форсайт тут трошки розповів мені про бійку в готелі, — сказав Бенфорд. — І про те, що ти врятувала життя Нейту. Я хочу подякувати тобі за це.

Він і досі не відповів на запитання.

— А дзвінок до Москви? — спитала вона.

— Після всієї цієї драми нам треба прокласти тобі стежку для повернення додому. А ще треба максимізувати твої шанси отримати гарну роботу в Центрі, за умови, що ти погодишся продовжити співпрацю.

Блакитне світіння Бенфорда просто-таки пульсувало на неї.

— Якщо я повернусь, генерал Корчной попіклується, щоб я отримала гарну посаду. У нас із ним виходить сильна команда.

— Авжеж, ми розраховуємо й на це, — сказав Бенфорд. — Але ви будете змушені діяти окремо, лишатися на різних орбітах.

Домініка кивнула.

— А ще колись настане той день, коли тобі доведеться зайняти його місце.

Домініка знову кивнула.

— От тільки, щоб це все справдилось, треба, щоб ти вийшла на зв’язок із Ясенєвом, зробила терміновий дзвінок. Ти злякана, зморена, когось підкупила, скажімо, ветеринара чи фармацевта, щоб той зашив тобі ногу. Ти настільки знесилена і розсерджена, що тобі байдуже щодо правила не говорити відкрито по телефону. Спецпризначенець-убивця з Центру мало не вбив тебе. Молодому Нейту пощастило викрутитися. Важливо, аби вони повірили, що Нейт убив його. Ти перебуваєш у бігах, у тебе на хвості поліція, на тебе полюють американці. Тож дзвониш своєму любому дядькові Вані, щоб урятував тебе.

— Розумію, —

1 ... 111 112 113 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний горобець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоний горобець"