Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Я важко дихаю, намагаючись впоратися з тремтінням. Я чомусь згадую статті про маніяків і психів. І зараз, дивлячись на Карімова, мені здається, що один із них сидить поруч.

Потрібно терміново щось придумати, інакше я можу бути наступною, чий похорон влаштують завдяки Карімову.

- Чи означає це, що наше знайомство в гольф-клубі було випадковим? - продовжує Карімов уже більш спокійно, відпустивши мене.

Киваю, як бовванчик, підігруючи йому і не зводячи з нього погляду.

- Так це чудово, - від голосно сміється, від чого в мене мурашки по всьому тілу повзуть. Він точно псих. Справжнісінький псих. - Тоді давай будемо вважати це продовженням нашого знайомства.

Моя голова йде обертом, а горло пересихає, але я намагаюся не подавати виду. Паніка стискає груди, але я збираю сили і намагаюся говорити спокійно, майже жартівливо.

- Ну, якщо це ваше уявлення про перше побачення, то боюся, воно з тріском провалилося, - ледве видавлюю, роблячи вигляд, що контролюю ситуацію. - Жінок так не завойовують, Аслане.

Він усміхається, трохи примружуючись, і нахиляється до мене ближче.

- Думаєш, що це побачення, Юленько? - у його очах миготить дивний блиск. - Чи, може, я все це затіяв, щоб ми залишилися наодинці й пізнали одне одного... краще? Цього разу твій колишній чоловік не зможе нам перешкодити. Хіба ти не для цього зі мною познайомилася?

Я відчуваю на собі його оцінювальний погляд, немов він роздягає мене просто тут, у цьому замкнутому просторі. Здається, він здогадується, як сильно я нервую, і насолоджується цим.
Може, й справді зомлію, надто вже душно стає, і голова починає паморочитися.

- Мені потрібно додому, Аслане. Давайте перенесемо наше побачення на інший день.

- Додому ти потрапиш уранці, Юленько. А то й до обіду. Це як піде, - посміхається він, явно натякаючи на те, що саме на мене чекає. - Я забронював номер у найкращому готелі, вип'ємо хорошого вина з шикарним видом на місто. Романтично для першого побачення, не вважаєш?

Я вперто мовчу. Відводжу від чоловіка погляд, від змальованих ним перспектив по шкірі проходить холодок. Аслан викликає в мені огиду. І як людина, і як чоловік.

Готель. У готелі ж є люди, правда?

- Не думай кликати на допомогу або спробувати втекти, - немов прочитавши мої думки, чеканить він холодно. - Готель належить мені. Тебе спіймають, не встигнеш і кілька кроків зробити. До того ж, на сьогодні в готелі заради нас із тобою всю бронь скасували. Будуть тільки свої, - усміхається він, і в його очах спалахує вогонь передчуття.

- Добре, - ковтаю клубок, що підступив до горла. Відчуваю, як у мене тремтять руки, тіло не слухається мене від страху. Я все ще не вірю, що це відбувається зі мною.

Автомобіль зупиняється на парковці перед готельним комплексом, я не можу повірити, що ми так швидко приїхали. У мене жодного шансу втекти. Уперше в мене в голові промайнула думка про те, що Захар мав рацію. Не потрібно було лізти в це лайно і провокувати Карімова.