Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Від маски в багатті залишилася лише чорна форма. Люсі вдивлялася в неї, і це чимось так нагадувало їй власне обличчя з нічних жахів. Темрява. Суцільна темрява, але з очима, що світяться. І по суті ти вже ніщо — майже попіл.

Здригнувшись від цієї думки, Люсі відвела погляд від вогню й подивилася в ліс, куди щойно пішли Аліса з Нейтом. Самих їхніх силуетів вона вже не бачила, але, заплющивши праве око, змогла лівим розгледіти сяючі обриси Аліси. Яка ж вона все-таки сильна чарівниця — її це дивувало кожен раз. Ех, а на неї чекала зараз нелегка розмова, хоча рано чи пізно вона все-таки мала відбутися. Так само доведеться колись каятися перед друзями й Люсі, однак вона намагалася відкласти це якнайдалі.

За хвилину Марія допила другий стаканчик і жбурнула його в багаття прямо на залишки маски.

— Я втомилася. Мені нудно, — говорила вона, дивлячись то на Люсі, то на Генрі.

Джейн до колод так і не прийшла, та й взагалі Люсі не могла знайти її серед натовпу. Видно, дехто теж не мав бажання стирчати на цій вечірці. А нащо вони змусили приходити сюди Люсі — вона досі не знала.

— То встань, розімнися, — відповів їй Генрі. — Тільки у вогонь не впади, бо я тебе звідти не посилю дістати.

Люсі перевела на нього докірливий погляд.

— Звісно, не посилиш, — погодилася п’яненька Марія. — Ти хоч щось важче газети у своєму житті колись підіймав?

Генрі жарт не оцінив та з засудження здійняв брову.

— Гаразд. — Люсі підвелася з колоди та, повернувшись до них, промовила: — Пропоную припинити пити та повернутися до кімнат. Навчання завтра ніхто не відміняв, а перед ним краще не напиватися.

Марія дивилася на неї, мов скульптор на брусок мармуру, з якого йому ще належало висікти композицію. Не подобався Люсі цей погляд, чимось він її лякав. Взагалі вона не дуже любила лишатися з Марією, коли поряд не було Аліси. Можливо, бо вона надто часто полюбляла запитувати про речі, які Люсі відносила до особистих.

— У мене є краща ідея, — сказала Марія за мить роздумів. — Ходімо шукати світлячків!

— Світлячків? — Люсі аж скривилася.

Генрі засміявся та, плеснувши по коліну, також почав підводитися.

— Не рекомендую йти в ліс без світла, — говорив він, шукаючи щось на землі очима. — Для цього потрібен смолоскип.

От дурник. Він безсумнівно знав, що ніяких світлячків у лісах Академії ніколи не водилося, але треба ж підтримувати бажанки Марії. Хоча це теж спосіб покинути цю шумну галявину. Зітхнувши, Люсі взяла з купки дров поліно й, піднісши його до вогню, підпалила край.

— Тримай свій смолоскип, — промовила вона, передаючи його Генрі. — І ходімо дивитися на світлячків.

— Вони тут не водяться, — вигукнув Браян, коли вони вже почали йти.

— Замовкни й не відкривай свого рота до ранку, — відказала йому Марія та попленталася до Генрі.

Люсі могла б надати її словам сили, але не могла. Це все-таки примус, а він небезпечний.

Коли вони зайшли десь на двадцять метрів до лісу, здалеку раптом пролунав крик.

— Допоможіть! — волав парубок, чий голос здавався Люсі знайомим, але не пам’ятала звідки.

Вона та Генрі завмерли від несподіванки й стали вслухатися в тишу. Її, однак, перебивав шелест трави, листя та тріскот сухого гілля під ногами Марія, котра продовжувала йти, хоч навіть світла не мала.

— Пішов у сраку, у нас світлячки, — байдуже випалила вона.

— Звір! — долинуло вже вдруге.

Тепер Люсі не на жарт перелякалася. Знову ті кляті чудовиська. Та коли ж вони нарешті підуть? Маяк згас вже давно.

— Гм. — Генрі почав чухати потилицю, розмірковуючи.

Про що він міг думати? Вони йому нічим не допоможуть — Люсі в цьому не сумнівалася. Треба терміново кликати Місіс Дараган, поки ніхто не почав грати в рятівника й не поліз йому під лапу. А Аліса ще й як могла.

— А щоб його мухи покусали! — буркнула Марія. — Я хотіла світлячків, а не цього лайна.

— Потрібно рятувати, — виголосив Генрі.

— Куди? За бар’єр до купи Звірів? — нагадала Люсі. — Це самогубство!

Однак він різко похитав головою.

— Я не про Люка. У сраку його. Я про великого, нездоланного Нейтера. Аліса його щойно заточила в створеній нею ямі.

— Що?

Почуте викликало в Люсі тривогу. Марія ж лише зареготала.

— Я відчув. Ходімо швидше.

І вони побігли слідом за Генрі, проте неквапливо, щоб імпровізований смолоскип не згас. Усього за хвилину пошуків, вони наткнулися на велику круглу яму посеред галявини.

— Оце так провальчик, — кинула Марія.

Люсі була просто шокована.

— Там є хтось? — вигукнув знизу Нейтер.

Підійшовши ближче до краю, вони побачили, як він намагався вилізти нагору за допомогою двох кинджалів. Трохи піднятися йому вдалося, але до верху лишалося ще далеко: земля надто тверда.

— Вкусіть мене, я сплю? — посміхнувся Генрі. — Як так сталося, поручний? Тебе здолала маленька дівчина?