Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Це було однією з умов нашої угоди. Інакше моя бабуся на неї не погодилася б за жодних обставин. Ну як, ідемо обідати? — спитав він хрипким голосом.

— Я нікуди не ходжу з незнайомцями у таку пізню годину.

— Тоді я запрошую вас на вечерю завтра, після того як ми з вами пообідаємо. Після того як ви проведете за обідом дві години в моєму товаристві, я вже не буду вважатися незнайомцем.

— Та ні, ви все одно залишатиметеся незнайомцем, — пробурмотіла Феба, — до того ж, я не маю звички обідати поза офісом. Я їм за робочим столом. — Вона сконфужено відвернулася. Невже вона й справді сказала вголос останню частину фрази?

— Я зайду за вами о першій, — сказав Маркус, і посмішка його розширилася до вух. У Феби защеміло серце. Вона таки сказала це вголос. — І не хвилюйтеся. Ми далеко не підемо.

— А чом би й ні? — Невже він гадає, що вона боїться його або не встигатиме за його широкими кроками? Господи, як же це огидно — бути маленькою на зріст!

— Я просто хотів, щоб ви знали, що можете знову вдягнути оці туфлі й не боятися, що впадете від втоми й заб’єтеся, — невинним тоном пояснив Маркус. Його очі повільно рушили від пальців на її ногах до шкіряних туфель і затрималися на литках. — Бо вони мені подобаються.

Що цей чоловік собі дозволяє? Він поводиться наче гульвіса з вісімнадцятого сторіччя. Феба рішуче рушила до дверей, нарочито різко клацаючи шпильками об підлогу. Натиснувши кнопку, вона відімкнула замок і широко розчинила двері. Маркус задоволено мугикнув і широкими кроками рушив до неї.

— Мабуть, я надто відвертий. Моя бабця дуже цього не любить, а ще вона дуже не любить, коли її не втаємничують у деталі бізнесової оборудки, Фебо. — Вітмор нахилився, і його рот опинився в кількох дюймах від її вуха. — На відміну від чоловіків, які раніше запрошували вас на вечерю, а потім, можливо, сподівалися потрапити до вашої квартири за чимось більшим, — прошепотів Маркус, — ваша скромність та прекрасні манери аж ніяк мене не відлякують. Навпаки. І я увесь час уявляю собі, якою ви можете бути, коли розтануть крижані обійми самоконтролю, в яких ви себе тримаєте.

Феба аж охнула від такого нахабства.

Маркус взяв її за руку. Його губи притиснулися до її шкіри, і він сказав, дивлячись їй у вічі:

— До завтра. І не забудьте замкнути за мною двері. Бо матимете неприємності від начальства. — Доктор Вітмор позадкував із кімнати, іще раз сліпуче посміхнувся Фебі, а потім повернувся і, мугикаючи під носа якусь мелодію, щез із виду.

Рука Феби тремтіла. Отой чоловік — отой дивний чоловік без найменшого поняття про етикет і з приголомшливими блакитними очима — поцілував її. Прямо на робочому місці. І навіть дозволу у неї не спитав.

А вона не ляснула його по нахабній пиці, як це мала зробити гарно вихована донька дипломата, вдаючись до цього останнього захисного засобу від небажаних залицянь як у себе вдома, так і за кордоном.

От халепа!

21

-Я правильно зробила, що покликала вас, Гуді Альсоп? — спитала Сюзанна і, взявши руки в боки, занепокоєно поглянула на мене. — А я ж її мало додому не прогнала, — продовжила вона тихим голосом. — Якби я…

— Але ж ти не зробила цього, Сюзанно. — Гуді Альсоп була дуже стара і дуже худа — сама шкіра й кістки. Однак її голос був навдивовижу енергійний та емоційний як для такого кістлявого створіння, а очі іскрилися розумом. Їй могло запросто бути далеко за вісімдесят, але ніхто б і не подумав назвати її немічною.

Тепер, коли Гуді Альсоп прийшла, головна кімната помешкання Норманів ледь не репалася від людей. Сюзанна з деякою нехіттю дозволила Метью та П’єру увійти і стати відразу за дверима, за умови, що вони нічого не чіпатимуть. Джефрі з Джоном розділили свою увагу поміж вампірами та курчам, що затишно вмостилося в Джоновій шапці біля каміна. Його пір’ячко вже підсохло і почало розпушуватися, і воно, слава Богу, припинило пищати. Я сіла на ослінчик біля каміна поруч із Гуді Альсоп, яка всілася в єдине крісло, яке було у кімнаті.

— Дай мені роздивитися тебе, Діано. — Коли Гуді Альсоп простягнула до мого обличчя свої пальці — як удовиця Бітон і Шамп’є — я мимоволі скривилася і заплющила очі. Відьма зупинилася й нахмурилася. — Що сталося, дитя моє?

— Один відьмак у Франції спробував прочитати мою шкіру. І мені здалося, що він мене ножами ріже, — пошепки пояснила я.

— Буде трохи некомфортно, так, бо це ж огляд, але боляче не буде. — Її пальці доторкнулися до мого обличчя і почали обмацувати його. Руки у відьми були прохолодні й сухі, з виразно видимими венами на поцяткованій старечими плямами шкірі. У мене з’явилося слабке відчуття, наче мою шкіру копають маленькими лопатками, але це було ніщо у порівнянні з жахливим болем, якого завдав мені своїми руками Шамп’є.

— Ага, — видихнула Гуді Альсоп, дійшовши до гладенької шкіри мого лоба. Моє відьмине око, яке знову впало в свій типовий стан пригніченої бездіяльності тієї ж миті, коли Сюзанна та Енні застали мене з курчам, знову повністю розкрилося. Що ж, Гуді Альсоп виявилася відьмою, з якою варто було познайомитися.

Зазирнувши у третє око Гуді Альсоп, я поринула у світ кольорів. Та хоч як би сильно я не старалася, мені не вдавалося упорядкувати яскраві переплетені пасма у щось більш-менш зрозуміле й розбірливе, хоча я й відчувала невиразно потенціал їхнього використання. Коли Гуді Альсоп вивчала моє тіло й розум своїм внутрішнім зором, моя шкіра легенько свербіла, і я бачила, як її оповиває пульсуючий рожевуватий ореол. Мій обмежений досвід спілкування іще не містив таких кольорів.

Відьма схвально поцмакала язиком.

— Якась вона дивна, еге ж? — прошепотів Джефрі, зазираючи Гуді Альсоп через плече.

— Джефрі! — охнула Сюзанна, роздратована поведінкою свого сина. — Не «вона», а пані Ройдон, будь ласка.

— Дуже добре. Пані Ройдон якась дивна, — уперто повторив Джефрі. А потім поклав руки на коліна і нахилився вперед.

— Що ж