Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

- Вони порозуміються, - впевнено відповів Елім.

- Уявляєш, Есма нещодавно заявила, що хоче вчитися в академії! - містер Хот, тобто Енді, сміється. - Насилу її відмовив. Аргументи у неї смішні. Каже, що вона пропустила навчання в академії, треба надолужити, бо вдома нудно.

- А як же Доріан? Не розважає маму?

- Він переважно у Діена проводить час. Дядько вчить його всьому, що стосується призначення. Такі вже фрази видає, що нам і смішно, і страшно, – чоловіки хором сміються.

- Заведете другу дитину, Есмі не буде нудно, - каже ректор.

- О, ні, Есма сказала, що на найближчі двадцять років із неї досить.

Здається, ми правда з нею потоваришуємо – це мої думки у відповідь на розмову чоловіків, а взагалі-то я продовжую відповідати на запитання, але говорю все тихіше і тихіше, бо знання по темі у мене закінчилися, а щось розповідати ще потрібно .

- Давай друге запитання, Лаурі, - мій чоловік схвально мені киває.

Продовжую слухати чоловічу розмову, даючи не найточнішу, а дуже ухильну відповідь на запитання з екзаменаційного білета. Більше розмірковую, ніж кажу по суті. Елім мені посміхається, інші не слухають, уже попивають чай, який принесла Маріса. Краєм ока помітила, як Дейрус Коплан смикнувся, коли його пальці випадково торкнулися її руки, в той же момент подивилася на свого чоловіка, щоб переконатися, що мені не здалося. Він теж оцінив ситуацію, посміхнувся, звернувся подумки до приголомшеного Дейруса. Тільки Маріса не зрозуміла, що трапилося, але на запрошення залишитися пити чай разом із нами погодилася. Я закінчила свій монолог, отримала до рук заліковку з найвищим балом за іспит, теж взяла чашку з чаєм.

- У неділю чекаємо на всіх у нас у Дартонвілі, з дружинами, дівчатами, проведемо час біля багаття, - мій чоловік запрошує до нас усіх членів комісії.

- Дякую, обов'язково прийдемо.

- Доріана та Діена теж беріть, буде веселіше, - продовжує Елім.

- Діена теж? - перепитує містер Хот із дивною усмішкою. - Впевнений, що Дженард вже охолонув?

- Нехай не розслабляється, - Елім посміхнувся. Вони обговорюють щось таке, про що відомо лише їм двом, але інші вдають, що все нормально, нікого не турбує непоінформованість.

- У кожного з нас є така людина, яка не дозволяє розслаблятися, – ще одна фраза від Ендрю, яка зрозуміла лише їм.

- На щастя, все минає і забувається, - відповів мій чоловік. - Повір, мені відплатили сповна. Тепер я тебе розумію краще.

Вони обмінялися дивними усмішками. На мить здалося, що чоловіки обговорювали якісь минулі справи, пов'язані з однією дівчиною, але їхні слова були надто просторовими, начебто вони висловлювали гіпотези.

- Ось у вас, у молоді, все просто, - підтримує розмову ректор, - у наш час не було таких вольностей. Ви бачили, що нинішні студенти пишуть у своїх соцмережах? Вільні відносини! До чого світ докотився! Вони пропагують випадкові зв'язки! Ось пости у міс Катаріс… вибачте, місіс Нотрил, мені подобаються. Вони несуть добро, вчать молодих панянок не витрачати свою енергію... - як мило, ректор читає мої пости. – Я у шлюбі вже сто п'ятдесят років, повірте, знаю, про що кажу! Ми з дружиною познайомилися у зовсім інші часи. Тоді було простіше знайти свою справжню пару, зараз, звичайно, все з цим складно, доводиться шукати серед мільйонів… - ректор усе продовжує, його слухають з повагою, чоловіки іноді вставляють слова на підтримку.

- Марісо, я тебе теж запрошую до нас у гості, - я висунула ініціативу, коли промову найстаршого було закінчено.

- Відмінна ідея, - мій чоловік підтримав, а Дейрус, що вже відійшов від шоку, подивився на мене з вдячністю.

Після чаювання нам із Марісою дозволили залишитися з аудиторії. Я не відразу зрозуміла, навіщо, але коли до столу для складання іспиту підійшов Ріен, картинка в моїй голові склалася. Тієї ж миті дівчина поряд зі мною здригнулася, опустила очі. Я уважно простежила за обличчям свого чоловіка, вловила, як він кивнув Дейрусу, у того на обличчі моментально заграли жовна, і він ніби потер руки.

Готується ще одна холодна помста.

- Лаурі, я розумію, що ти запросила мене з ввічливості, - каже пошепки Маріса, - я тобі вдячна, але, звичайно, не прийду на вашу сімейну зустріч.

- Марісо, я говорила абсолютно щиро, і я хочу, щоб ти прийшла. Нам давно варто було потоваришувати, - я посміхнулася з усім можливим теплом. - Я ж так і не подякувала тобі за допомогу. Дякую, Марі, я завжди буду вдячна тобі за те повідомлення, яке ти написала містеру Нотрилу.

На її обличчі з'явився рум'янець, вона не спробувала заперечити свою участь у тій історії, трохи посміхнулася, і я взяла її за руку на знак вдячності. Здається, ця розмова стане початком нашої дружби. Я цьому рада, тим більше ми цілком імовірно станемо родичами. Як прийнято вважати в сім'ї Нотрилів, до якої належу тепер і я, твій брат - мій брат, а якщо дотриматися всіх цих правил і простежити ланцюжок споріднення, то з Марісою ми станемо сестрами.

Тим часом Дейрус завалив питаннями Ріена, причому цілком майстерно зі знанням теми. Виглядало все природно, начебто члени комісії ретельно перевіряють знання студентів, тільки всі обізнані непомітно посміювалися.