Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

— Вийдіть, поки я не закінчу!

— То не кров! — гукнула Робін до Страйка, який відступив за занавіску.— То та клята речовина з твоєї сирени!

— Будь ласка, не совайтеся,— почувся голос лікаря.

За межами палати Страйк почав ходити туди-сюди. Збоку ще п’ять палат ховали свої таємниці за занавісками. Рипіли по натертій сірій підлозі гумові підошви медсестер. Боже, як же він ненавидить шпиталі: цей запах і ця лікарняна чистота, що приховує подих тілесного розпаду, вмить перенесли Страйка в довгі місяці, коли він лежав у Селлі-Оуку з відірваною вибухом ногою.

Що він накоїв? Що наробив? Дозволив Робін працювати, тож вона була постійно перед очима в того виродка. Вона могла загинути. Вона мала загинути! Повз нього проходили медсестри у блакитній формі. За занавіскою Робін зойкнула від болю, і Страйк скреготнув зубами.

— Їй неймовірно пощастило,— повідомив лікар за десять хвилин, розсунувши половинки занавіски.— Він міг зачепити плечову артерію. Втім, пошкоджено сухожилок. Важко сказати наскільки, поки ми не оглянули її в операційній.

Лікар явно вирішив, що вони пара. Страйк не став його виправляти.

— Їй буде потрібна операція?

— Зшиємо сухожилок,— пояснив лікар, ніби Страйк був трохи недоумкуватий.— Плюс треба добре промити рану. Також я хочу подивитися ребра на рентгені.

Він пішов. Зібравшись на думці, Страйк увійшов до палати.

— Так, знаю, я налажала,— мовила Робін.

— Господи, ти думаєш, я тебе сварити прийшов?

— Хтозна,— озвалася Робін і трохи пряміше сіла на ліжку. Гі руку тимчасово перев’язали бинтами.— Я ходила поночі. І була неуважна, авжеж?

Страйк важко опустився біля ліжка на стілець, залишений лікарем, і випадково перекинув на підлогу металевий лоток. Дзвін, брязкіт; Страйк притиснув лоток своєю штучною ногою, щоб той не гримів.

— Робін, яким дивом тобі вдалося вирватися?

— Самозахист,— пояснила вона. А тоді правильно прочитала вираз його обличчя і сердито додала: — Так і знала, ти не вірив, що я це вмію.

— Та вірив,— заперечив Страйк,— але Господи Боже...

— Я вчилася в однієї чудової жінки у Гарроґейті, екс-військової,— провадила Робін і скривила обличчя, намагаючись сісти зручніше.— Коли... ну, ти знаєш коли.

— Це до чи після професійного курсу водіння?

— Після,— відповіла Робін,— бо якийсь час я боялася відкритого простору. Водіння допомогло мені вийти з кімнати, а потім я пішла на самозахист. Перші курси вів чоловік, повний ідіот,— додала вона.— Давав прийоми з дзюдо — дурня дурнею. А от Луїза виявилася чудовою.

— Ось як? — мовив Страйк.

Його бентежило її самовладання.

— Так,— кивнула Робін.— Вона вчила нас, що звичайній жінці всі ті хитрі прийоми ні до чого. Треба реагувати швидко й розумно. Не давай себе перемістити. Бий по слабких місцях і тікай щодуху. Він мене схопив ззаду, але я його встигла почути. З Луїзою ми таке багато разів тренували. Якщо тебе хапають ззаду, треба зігнутися.

— Зігнутися,— тупо повторив Страйк.

— У мене в руці була сирена. Я зігнулася і врізала нею йому по яйцях. Він був у спортивних штанях. На кілька секунд мене відпустив — а я спіткнулася об цю кляту сукню, знову! Він дістав ніж... далі не зовсім пам’ятаю, що було... гадаю, він мене порізав, коли я вставала... Але я змогла натиснути кнопку, сирена спрацювала, і це його відстрашило. Мені все обличчя залило фарбою, гадаю, йому теж трохи дісталося, бо він був дуже близько. Він був у балаклаві, я майже нічого не роздивилася, але коли нахилився, я йому добряче врізала по сонній артерії... Це теж нас Луїза навчила, отут збоку шиї, якщо влучити, вони падають... він захитався, а тоді, видно, почув людей і втік.

Страйкові просто відняло мову.

— Я дуже голодна,— поскаржилася Робін.

Страйк пошукав у кишенях і видобув «твікс».

— Дякую.

Та не встигла вона торкнутися шоколадки, як медсестра, яка проводила повз ліжко Робін літнього чоловіка, різко її спинила:

— Вам в операційну, не можна їсти!

Робін закотила очі й віддала «твікс» Страйку. В неї задзвонив мобільний. Вражений Страйк дивився, як Робін підносить його до вуха.

— Мамо... привіт,— сказала Робін.

їхні погляди зустрілися. Страйк прочитав у очах Робін невисловлене бажання вберегти маму — бодай тимчасово — від того, що сталося. Але жодних підманних маневрів не знадобилося, бо Лінда просторікувала, не даючи Робін і слово вставити. Робін поклала мобільний собі на коліна і ввімкнула гучний зв’язок. Вираз обличчя в неї був стоїчний.

— ...якнайшвидше їй сказати, бо сезон конвалій закінчився, і якщо ти їх хочеш, це буде спецзамовлення.

— Гаразд,— відповіла Робін.— Обійдемося без конвалій.

— Добре буде, якщо ти сама їй подзвониш і скажеш, що саме хочеш, бо мені важко бути посередницею. Вона каже, що лишила тобі купу повідомлень на автовідповідачі.

— Вибач, мамо,— сказала Робін.— Я їй подзвоню.

— Тут не можна говорити по телефону,— зауважила інша сердита медсестра.

— Вибачте,— знов сказала Робін.— Мамо, мені треба йти, пізніше поговоримо.

— А де це ти? — спитала Лінда.

— Я... я тобі передзвоню,— сказала Робін і обірвала зв’язок. Глянула на Страйка і спитала: — Ти у мене не поцікавишся, котрий з них це був на мою думку?

— Я гадаю, ти не знаєш,— сказав Страйк.— Він же був у балаклаві, а тобі залило очі фарбою.

— В одному я впевнена,— сказала Робін.— Це був не Віттакер. Хіба що він переодягнувся в спортивки, щойно я пішла. Віттакер був у джинсах, і він... в нього інакше тіло. Той тип був сильний, але такий, знаєш, м’який? І великий. Десь такий, як ти.

— Ти сказала Метью, що сталося?

— Він якраз ї...

Коли на обличчі Робін проступив майже жах, Страйк вирішив, що зараз обернеться і побачить розлюченого Метью, а той на них накинеться. Натомість у ногах ліжка Робін з’явилася розхристана постать детектива Роя Карвера, а поруч — висока й елегантна постать сержанта Ванесси Еквенсі.

Карвер був у сорочці. Під пахвами розпливалися великі плями поту. Вічно рожеві білки яскраво-блакитних очей вигляд мали такий, ніби поліціянт мав звичку купатися в сильно хлорованій воді. В густій сивуватій чуприні рясніли клапті лупи.

— Як ви по... — почала сержант Еквенсі, спрямувавши погляд мигдалеподібних очей на руку Робін, але Карвер перебив її обвинувачувальним гавкотом:

— І що це ви надумали, га?

Страйк підвівся. Ось нарешті