Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

І все це мовчки.

Як я не намагалася, він ні слова не промовив, тільки горнувся до мене весь час, що залишився до від'їзду. І косо поглядав на всіх чоловіків довкола. Особливо, чомусь, на Аєдана. Кілька разів мені навіть здалося, що хлопчик тихо гарчить, коли той опиняється до мене надто близько.

У його величності маленький перевертень також явно не викликав великої симпатії. Скоріше навпаки. Демон все більше і більше хмурився, поглядаючи на нас двох.

А потім покликав до себе цілителя і почав докладно розпитувати того про здоров'я вовченяти. Я почувши це, теж підійшла ближче, нашорошивши вуха. Аєдан, уважно вислухавши літнього лікаря, поцікавився, чи буде хлопчику безпечно їхати верхи з кимось із дорослих. На що отримав чемну відповідь, що хоч у хлопчика ребра вже зрослися і рани затяглися, краще йому все-таки в дормезі їхати, якщо є така можливість. Так маленькому перевертню простіше буде відновитися.

Я так і не зрозуміла, чому його величність, почувши це, з досадою зітхнув. Ще й губи невдоволено підтиснув, окинувши мого підопічного похмурим поглядом.

Яка йому різниця, де малюк поїде? Адже Торі не проти його присутності в дормезі. А я й поготів. Тим паче, що їхати до столиці лише півдня залишилося, наскільки я зрозуміла. Вчорашній день остаточно переконав мене, що просторові маги серед демонів надзвичайно могутні, здатні скоротити тиждень з лишком шляху всього лиш до одного дня. От і до столиці Раграста дорога вийде значно коротшою, ніж мала б звичайним ходом. 

Тоді чому Аєдан хоче розділити нас з вовченям? Що це змінить? 

Не хочеться вірити, що демон тільки через незрозумілу неприязнь до ні в чому не винуватої дитини хотів його на коня посадити.

Але всі збори вже залишилися позаду. І ми знову рушили в дорогу.

Наше вовченя, як тільки ми опинилися втрьох з Торі в закритому дормезі, явно розслабилося і повеселішало. І хоч хлопчак відав перевагу місцю поряд зі мною, на мою подругу від самого ранку дивився з неприхованим дитячим захопленням і зачаруванням.

Вона сьогодні дійсно особливо гарна в ніжно-васильковій сукні під хутряною накидкою, з заплетеним в красиву зачіску волоссям і закоханим осяйним поглядом. Та й сама вся немовби світиться зсередини чуттєвою жіночою красою. І навіть сприймається якось… інакше.

Спіймавши себе на цій думці, я починаю придивлятися до Торі уважніше. Адже не спитаєш до пуття при маленькому свідку, що з нею такого сталося. Ми з нею сьогодні, не змовляючись, намагаємося мовчати. Досить уже того, що вчора стільки своїх секретів видали.

Торі, помітивши мій інтерес, запитливо здіймає брови… А потім несподівано червоніє.

І тут до мене доходить, що змінилося у моїй подрузі. Її аура.

У мене від подиву навіть обличчя витягується, і очі округляються. І я тепер уже в повному приголомшенні витріщаюся на неї.

Торі стала ініційованою відьмою. Сильною світлою відьмою.