Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

Ніда вмить схопила його за комір і потягла убік дверей.

— Ти що, гадаєш, я тебе не бачу? Скільки разів тобі говорити — не лізь до вина?! Ти що геть збожеволів пити вино у 8 років?!

Нейд упирався, але Ніда швидко впоралася з його невгамовною енергією. Вона виставила його з кімнати і зачинила двері на магічну руну. Після цього повернулася, вся почервоніла від злості, і сіла назад у крісло, тяжко зітхнувши.

— Ці діти… Як же з ними складно!

— Не все ж такі урагани, як Нейд, — я розуміла почуття подруги, але ж всі діти різні. Достатньо тихих і спокійних. — Я ось іноді все ж таки думаю, як би я справлялася зі своїми дітьми. Я б точно знайшла, чим їх розважити, але бути суворою я б не змогла. Мабуть.

— Я гадаю, у тебе все вийде. Нейд навіть тебе більше слухається, ніж мене.

Я кивнула, але в душі залишалися сумніви.

— Так, я сподіваюся, що колись буду готова. Але зараз, певно, ще не час. І тобі також варто подумати. Раптом у тебе буде чудова, спокійна і слухняна дитина?

— Можливо, — відповіла Ніда, поставивши порожній келих на столик. — Але зараз я точно не готова. Може, коли я розберуся зі своїм життям, зустріну нормального хлопця, тоді й зміню свою думку. А зараз я навіть думати не хочу про дітей.

Я мовчки кивнула, більше не повертаючись до цієї теми.

Я повернулася до академії пізно ввечері. На цих канікулах я залишилася у гуртожитку, щоб варити зілля — вдома у нас такої чудової лабораторії не було. Та й Дем залишався тут. Я йшла порожнім двором академії, прохолодне повітря бадьорило, але всередині в мене було тяжке відчуття — розмова з Нідою змусила багато над чим замислитися. Майже машинально я піднялася сходами до бібліотеки і пройшла в кімнату Дема.

Він зустрів мене з теплою усмішкою, одразу обійняв, притягнув до себе, уткнувшись обличчям у моє волосся.

— Ти довго, Кей. Я вже скучив, — його голос був м'яким, але водночас сповненим бажання.

Я розслабилася в його обіймах, дозволила собі на мить забути про всі тривоги. Він ніжно водив долонями по моїй спині і нахилився, щоб поцілувати. Наші губи зустрілися — спочатку м'яко, потім усе більш вимогливо. Він притяг мене ближче, я запустила пальці в його волосся, а його руки ковзнули по моїй талії. Ми присіли на ліжко, притискаючись одне до одного, насолоджуючись близькістю. Мені завжди здавалося, що час зупинявся в цій маленькій тісній кімнатці, на вузькому ліжку, де ми ледве поміщалися вдвох. Але нам все одно було добре тут.

Лежачи у Дема на плечі, я відчувала його тепло, його дихання на своїй шкірі, але думки не давали мені повністю розслабитися і розчинитись у його коханні.

— Як минув вечір? — спитав Дем, ніжно погладжуючи мою руку.

— Ми багато говорили, — відповіла я, влаштовуючись зручніше у нього на грудях.

— Ти знову думаєш про темних магів, так? — він стомлено зітхнув, провівши рукою по моєму волоссю.

— Так, Деме, — зізналася я. — Вони не йдуть у мене з голови.

Я відчула, як Дем напружився.

— Знову ця тема… — пробурчав він. — Ти ж знаєш, що зараз боятися нічого.

— Тобі легко говорити! — я відсторонилася, дивлячись на нього з роздратуванням. — Ти чудовий бойовий маг і в тебе є регенерація. У мене нічого такого немає. Раптом темні повернуться незабаром? Раптом почнеться щось страшне?

— «Раптом» — найдурніше слово в таких питаннях, — Дем насупився. — Ти слухаєш Ніду, а вона просто песимістка та панікерка. Вона налаштувала тебе на ці страхи!

— Ні! Це мої власні страхі!

— Твої? Ти спочатку не говорила про них, поки Ніда не почала тобі це в голову вбивати.

— Тому що я хотіла вірити, що все буде гаразд! Але реальність інша, Деме!

Дем роздратовано потер перенісся. Його, як і мене, стомлювали наші сварки, але не сваритися не виходило.

— Знаєш, мені здається, ми будемо сперечатися про це вічно.

— Може, тому що ти не хочеш мене слухати? — мій голос затремтів від злості.

— Я слухаю. Але ти ніби чекаєш, що я скажу: «Так, Кетто, давай жити в страху». Цього не буде.

Я стиснула губи. Гнів і образа змішалися в мені, і на душі стало тяжко.

— Знаєш що? Я, мабуть, піду.

Я перелізла через нього і почала швидко вдягатися. Дем навіть не спробував мене зупинити, тільки тяжко зітхнув і відвернувся, поки я одягалася. Я вийшла, голосно грюкнувши дверима, і швидкими кроками попрямувала до своєї кімнати, намагаючись заспокоїтися. Тільки заспокоїтись не виходило! Я вдерлася в кімнату і з люттю жбурнула черевики аж під вікно. Серце стукало у грудях, а думки плуталися від роздратування. Дем ніколи не слухає! Ніколи не намагається зрозуміти!

— Ти чого така? — спитала Айна, що читала книгу, лежачи в ліжку. Вона також залишилася на канікулах у гуртожитку, тільки на Новий рік, як і я, їздила до батьків.

Я роздратовано впала на ліжко, закриваючи обличчя руками.

— Ми з Демом знову посварилися.

Айна закрила книгу і повернулася до мене.

— Знову через дітей?

— Через темних магів! Він вважає, що я себе накручую. Що це Ніда мені забиває голову всякими страхами.

Айна зітхнула і сіла поряд, торкаючись мого плеча.

— Ти просто тривожишся. Це нормально.

— Але ж він не хоче цього розуміти! — я різко сіла, стиснувши кулаки. — Для нього все просто! Начебто можна просто взяти і сказати «все буде добре», і все дійсно буде добре!

— Ну, у Дема ж здатність до регенерації, він уміє зцілювати і з бойовою магією на «ти». У нього все у житті під контролем. Напевно, тому він такий впевнений, що все буде добре.

— А в мене не під контролем! Я не можу просто жити, ніби загроз не існує!

Айна кивнула, співчутливо дивлячись на мене.

— Він просто інший, і ти теж. Вам потрібно або вчитися знаходити компроміс, або…

Вона не договорила, але я все чудово зрозуміла.

— Я не хочу розлучатися, — пробурмотіла я, тяжко зітхаючи.