Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

— Я не пам’ятаю нічого після того, як ми вдруге кохалися. Лише те, як подивилася в небо і подумала, як мені добре. І заснула. О Роланде, наскільки потворно це виглядає?

— Наскільки я можу судити, нічого страшного, але тобі краще знати. Ось.

Він набрав у посудину води і поставив на берег. Сюзен нерішуче схилилася над нею, розрівнявши волосся кольору ясного золота вздовж лівої руки, і повільно повела рукою вперед. Нерівний край, де пройшовся шмат кварцу, помітила одразу. А роздивившись його прискіпливіше, відпустила волосся і зітхнула — від полегшення, а не від смутку.

— Це я зможу приховати. Коли волосся заплетене, ніхто й не здогадається. Врешті-решт, це лише волосся, предмет жіночого марнославства, та й годі. Тітка мені весь час це в голову втовкмачує. Але, Роланде, чому? Нащо я це зробила?

Роланд здогадувався. Якщо волосся давало жінці привід пишатися собою, то примусити його відрізати змогла б лише жінка, від заздрості. Чоловік би до такого не додумався. Невже дружина мера? Цю думку він відкинув. Більше скидалося на те, що цю гидку пастку влаштувала Рея, відьма з височин, що виходили на північ, на Погану Траву, Скелю Вішальників і Каньйон Петлі. Вранці після Жнив мер Торін мав прокинутися з важким похміллям і голомозою наложницею.

— Сюзен, ти дозволиш мені спробувати дещо зробити?

Вона всміхнулася.

— Щось таке, чого ти ще не робив? Роби все, що заманеться.

— Я про інше, — він розтулив руку і показав їй патрон. — Я хочу спробувати з’ясувати, хто з тобою це зробив і навіщо. — І не лише це. Просто він ще достоту не знав, що саме.

Вона дивилася на патрон, і Роланд почав перекочувати його тильним боком долоні. Патрон танцював, як човник ткацького верстата, кісточки його пальців піднімалися й опадали. Сюзен спостерігала за цим із радістю дитини.

— Де ти цього навчився?

— Вдома. Це не має значення.

— Ти мене загіпнотизуєш?

— Еге ж… думаю, з тобою таке вже робили раніше, — патрон зарухався швидше, то на схід, то на захід уздовж рухливих кісточок пальців. — Можна?

— Еге, — сказала вона. — Якщо зможеш.

12

Він зміг. Сюзен поринула в гіпнотичний стан так швидко, що в нього не лишилося сумнівів: таке вже відбувалося з нею раніше, до того ж нещодавно. Втім, добитися від неї правди він не міг. Вона з готовністю відповідала на всі питання (балакуча сонька, як сказав би Корт), але до певної межі. І не тому, що хотіла дотримуватися правил пристойності чи дівочої скромності — вона спала на березі струмка з розплющеними очима і виповідала йому далеким, проте спокійним голосом про те, як стара відьма її оглядала і як намагалася її «попестити» (зачувши це, Роланд стис руки в кулаки так сильно, що нігті вп’ялися в шкіру долонь). Проте був один пробіл, коли вона нічого не пам’ятала.

Вона і Рея вийшли за двері хижки, стояли під сяйвом Місяця-Цілунку, сказала Сюзен. Вона пам’ятала, що відьма пестила її волосся. Її дотик викликав у неї відразу, але Сюзен нічого не могла з цим удіяти. Руки не слухалися, налилися свинцем, язик не повертався у роті. Вона могла лише стояти, поки відьма нашіптувала їй на вухо.

— Що? — допитувався Роланд. — Що вона шепотіла?

— Не знаю, — відказала Сюзен. — Решта — рожеве.

— Рожеве? Що це означає?

— Рожеве, — повторила вона, наче не розуміючи, як Роланд може бути таким тупим. — Вона говорить: еге ж, отак, ти гарне дівча, а далі все рожеве. Рожеве і яскраве.

— Яскраве.

— Еге ж, як місяць. А тоді… — вона помовчала. — Тоді, мабуть, воно перетворюється на місяць. Може, Місяць-Цілунок. Яскраво-рожевий Місяць-Цілунок, круглий і повний, як грейпфрут.

Він намагався проникнути в її пам’ять іншими шляхами, проте безуспішно — кожна стежка приводила до тієї яскравої рожевості, що попервах затьмарювала її спогади, а потім зливалася у повний місяць. Роландові це ні про що не говорило. Він чув про синій місяць, але про рожевий — ніколи. Єдине, в чому він не сумнівався, — стара відьма дала Сюзен дуже потужну команду забути.

Він вагався, чи проникати глибше (вона б дозволила), але не наважився. Його досвід обмежувався гіпнотизуванням друзів — учнівськими вправами, веселими та час від часу страшнуватими. Але тоді будь-якої миті Корт чи Ванней могли виправити помилку, якби все пішло не так. Зараз же вчителів поряд не було, учні лишилися в школі самі. Що, як він поведе її глибше, а потім не зможе повернути назад? Йому казали, що в підсвідомості також водяться демони. І якщо спуститися до них, вони могли виплисти зі своїх печер тобі назустріч…

До всього ще й сутеніло. Залишатися тут, у діброві, на довше було безглуздо.

— Сюзен, ти мене чуєш?

— Еге ж, Роланде, я добре тебе чую.

— Гаразд. Зараз я прочитаю віршика. Поки читатиму, ти прокидатимешся. А коли закінчу, ти прокинешся повністю і пам’ятатимеш кожне слово з того, про що ми розмовляли. Розумієш?

— Еге.

— Слухай: ведмедики, пташки, рибки і зайченятка здійснять коханої мрію спочатку.

Її усмішка, коли вона повернулася до свідомості, була найпрекраснішим з усього, що він будь-коли бачив. Вона обійняла його за шию і вкрила обличчя цілунками.

— Ти, ти, ти, ти. Ти моя мрія, Роланде. Моя єдина мрія. Ти і тільки ти, навіки.

Вони знову кохалися, на березі, біля дзюркотливого струмка, обіймаючи одне одного так міцно, як тільки могли, обмінюючись диханням і живучи подихом іншого. Ти, ти, ти, ти.

13

Через двадцять хвилин він підсадив її на спину Феліції. Нахилившись, Сюзен взяла його обличчя в руки й міцно поцілувала.

— Коли ми знову побачимось? — спитала.

— Скоро. Але нам треба бути обережними.

— Еге ж. Обережними, як двом закоханим. Як добре, що ти розумний.

— Ми можемо переказувати щось через Шимі, та не дуже часто.

— Еге. Роланде, ти знаєш павільйон у «Зеленому серці»? Поблизу того місця, де за ясної погоди подають чай, тістечка та інше?

Він знав. Приблизно за п’ятдесят ярдів від в’язниці й міської зали зібрань на північ по Гіл-стріл розташовувалося «Зелене серце», одне з найприємніших місць для відпочинку в усьому місті — з химерними стежками, столиками під парасольками, трав’янистим павільйоном для танців і звіринцем.

— За павільйоном є кам’яна стіна, — сказала Сюзен. — Між павільйоном і звіринцем. Якщо раптом я буду тобі дуже потрібна…

— Ти завжди дуже мені потрібна.

Його серйозність викликала в неї усмішку.

— В стіні внизу є рожевуватий камінь. Ти побачиш. Змалечку ми з подружкою Емі частенько лишали під ним записки.