Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Зоряний лицар 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний лицар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зоряний лицар" автора Тамара Крюкова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 116
Перейти на сторінку:
він думав, що мати магічний кристал може тільки дорослий досвідчений чарівник, але не дівчисько, котре навіть не володіє азами чаклунства й вважає появу їжі з повітря найбільшим досягненням магії. У кожного чарівника був свій магічний кристал, і ніхто інший не міг доторкатися до нього. Цей кристал повинен був належати йому, обранцеві, але ця приблудна злодійка вкрала його.

— Що треба робити? — запитала Марика, не помітивши жадібного блиску в очах Азара.

— Дивися на кристал і думай про тих, кого хочеш побачити, — ледве впоравшись із почуттями, що нахлинули, мовив Азар.


У світі, де правлять чарівники й закони магії часом сильніші від фізичних законів, час тече по-іншому. Кожний, хто переступив цю межу, перестає існувати для смертних, хоча продовжує жити своїм життям. Мариці здавалося, що минуло багато днів відтоді, як вона врятувалася з вогню, насправді петля часу замкнула, і в кришталевій кулі вона побачила початок фатального дня після пожежі.

Полум’я бушувало до світанку. Тільки коли обвалився дах і не залишилося жодної надії, Гліб затих і перестав рватися у вогонь. У пригніченому, забрудненому сажею юнакові важко було впізнати осяйного принца. Поступово люди розійшлися. Їм було нестерпно соромно дивитися в очі один одному. А Гліб усе стояв, дивлячись, як на попелищі вмирають останні відблиски вогню і як попіл вкриває руїни сивиною.

Вартові хотіли повести принца додому, але він наказав дати йому спокій, і вони шанобливо відійшли. Змалечку Гліба навчали, що монарх не повинен виказувати своїх почуттів, однак зараз він забув це правило. У цей день він не хотів бути королем і нести тягар влади. Як можна відповідати за долі великої кількості людей, коли не зміг урятувати єдиного, найближчого друга?

Горе, біль і розпач захлиснули юнака, і він заридав, не стримуючи сліз. Із загибеллю Марики щось у його серці вигоріло. На попелищі не залишилося ні любові, ні дружби, лише порожнеча й обгорілі головешки почуттів. Він плакав, доки не виплакав всіх сліз. Очі стали сухими й гарячими, але біль втрати так і не затих.

Попелище ще курілося, а довкола нього, невідомо для якої поживи, уже зібралися ворони. Їхнє каркання розносилося околицею, наче похоронне голосіння. Хтось несміливо торкнувся Глібового ліктя. Він знехотя обернувся й побачив Степка.

— Ваше Високосте, настав час повертатися. Так недовго й застудитися, — обережно, щоб не дратувати принца, сказав хлопчик.

— Яке це тепер має значення? — відмахнувся Гліб.

— Життя ж не скінчилася. У кожного своя доля.

— Що ти розумієш? Вона готова була пожертвувати всім заради мене, а я не захистив її навіть від людської поголоски. Чого варті влада й корона, якщо вони зробили мене рабом? Я повинен був покинути все і бути поруч із нею в кузні. Нехай би вогонь пожер нас обох! — гірко скрикнув Гліб.

Бачачи, яка глибока скорбота Гліба, Марика засоромилася свого щастя. Пожежа й людська злість забулися, ніби все це було давним-давно, але Гліб роз’ятрив минулу рану. Вона не могла радіти, доки він ллє сльози за нею, але ж як повідомити йому, що вона врятувалася?

Степко намагався хоч трохи утішити хазяїна, але в нього самого начебто вийняли серце, а вставили камінь. Образ чорноволосого дівчиська дотепер так і стояв у нього перед очима. Дуже вже вона йому до душі припала, мов присохла. Так би все покинув і пішов за нею. Так що тепер про це думати! Навіть камінчик заповітний їй щастя не приніс. Он як удача обертається: одного в царські палати, а іншого в полум’я.

— Навіщо так себе зводити? Живим же на землю не зійдеш, — у серцях сказав він.

Марика придивилася до хлопчика. На пам’ять прийшло, як той похвалявся, буцім у нього бувають видіння. Цікаво, брехав чи ні?

«Степку, ясновидцю липовий, невже ти не відчуваєш, що я жива!» — жартома скрикнула вона, дивлячись впритул на його відбиття в кулі.

— Холера! — раптом скрикнув Степко й озирнувся.

— Що трапилось?

— А ну як вона жива? — зробивши страшні очі, мовив хлопчик.

— Це дурний жарт, — процідив Гліб.

— Я не насмілюся так жартувати? Я голос чув.

— Який голос?

— Та ж панни голос. Буцім вона до мене по імені звертається й говорить, що жива.

— По імені? А чому до тебе, а не до мене? — запитав Гліб, не надто довіряючи хлопчакові. Заради того, щоб утішити свого хазяїна Степко міг наговорити все, що завгодно.

Хлопчик зніяковів під поглядом Гліба й зізнався:

— Ну, якщо чесно, вона сказала: «Степку, ясновидцю липовий, невже ти не відчуваєш, що я жива». Слово в слово. От вам хрест!

Це було схоже на Марику. Гліб пильніше глянув на хлопчика. Хтозна, наскільки правдиве те, що йому ввижається? «Часто його видіння справджуються», — тихенько шепнула надія, що прокинулася в душі.

Із Гліба враз спало заціпеніння. Степко вразився зміні, що відбулася в ньому. Тільки що він був безвладним і загубленим, а тепер у його очах горіла рішучість, ніби не було безсонної ночі, повної хвилювань і тривог.

— Якщо

1 ... 112 113 114 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний лицар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний лицар"