Читати книгу - "Коло смерті"

Рішення прокуратури про відкликання звинувачення кур'єр приніс до мого офісу наступного ранку рівно об одинадцятій. А ще за тиждень мені повернули адвокатську ліцензію.

— Вітаю! — зраділа Сюнне.

— Ти серйозно сказала оте в окружному суді? — запитав я. — Про Берґстрьом & Бренне?

— Звісно, серйозно! Але ти можеш знайти собі ліпшу, прибутковішу компанію, ніж моя, Мікаелю.

— Може, й прибутковішу, та не ліпшу. Але я пропоную назву Бренне & Берґстрьом.

— Е ні! Це моя фірма. Я засновник, так би мовити, а тебе можу з ласки своєї взяти партнером. Беручи до уваги, що результати останніх місяців твоєї роботи як юрисконсульта можна вважати задовільними. Тому залишиться Берґстрьом & Бренне.

Прийшла зима з мрякою, пронизливими західними вітрами й іноді — задля розмаїття — мокрим снігом з дощем. Кілька разів сніжило, надто ввечері, і довколишній світ на часину ставав чистим, м'яким і гарним. А тоді знову тепліло. Сніг танув, під ногами квацяла мокреча, щоб невдовзі стужавіти від морозцю, вкритися тонким шаром криги й обернутися ковзанкою для перехожих. З моря знову накочувався новий циклон, дощ змивав ожеледь, і весь цикл повторювався. Одного дня у моєму кабінеті звідкись взявся лист. Я розпечатав його, з конверта без адреси випали два звичайні аркушики паперу.

«Дорогий Мікаелю, — було написано охайним почерком на одному з аркушів. — Вітаю тебе з виправданням і реабілітацією твого доброго імені. Я весь час думала про тебе. Просто хочу, аби ти про це знав. Так сумно за Петером. Він телефонував мені за кілька днів до смерті, просив знайти один потрібний тобі додаток. Я виконала його прохання, але за всіма похоронними клопотами забула той документ тобі надіслати. Сподіваюся, ти не мав через це неприємностей. У кожному разі надсилаю його тепер.

Щиро,

Єва

P.S. Я так зрозуміла, що ви з Петером помирилися перед його смертю. Я дуже цьому рада.»

Табличка Ула & Со ще висіла на своєму місці, хоч Петера більше й не було. Може, не квапилися її знімати, сподіваючись ще покористуватись його реноме. Попри те, що табличка була відносно новою, вона вже втратила глянець, стала матовою з нальотом патини, ніби на неї теж наклала своє тавро зима. Я знав замковий код вхідних дверей, але цього разу подзвонив.

— Це — Мікаель Бренне. Я хотів би ввійти.

— Мікаелю! — широкими обіймами зустріла мене Єва. — Я така рада тебе бачити.

— Навзаєм, Єво! Дякую за листа. Як вам тут ведеться?

Жінка посмутніла.

— Та, знаєш… без тебе й Петера воно якось не те…

— Вони в себе? Я питаю про Ганса Улава й Стейнара.

— Так… — завагалася Єва. — Ти з ними домовлявся про зустріч?

Я заперечно похитав головою.

— Це займе лишень п'ять хвилин їхнього часу. Скажи, справа важлива.

— Зараз запитаю.

За мить Єва повернулася.

— Якщо можеш трішки зачекати, вони приймуть тебе за кілька хвилин.

Я зручно вмостився на дивані, заходився гортати свіжі газети, ні секунди не сумніваючись, що ті хлопці змусять мене начекатися. Такими вже вони були, полюбляли вказувати всім на місце, насолоджувались самозамилуванням від дрібних тріумфів, утішались щоденним приниженням інших. Я мав рацію. Чекати довелося добрих півгодини.

— Доброго дня, Мікаелю! — привітався Ганс Улав. — Чим можемо прислужитися?

Він не підвівся, щоб подати руку. Я з цікавістю роззирнувся. Ганс Улав перебрався до мого колишнього кабінету в торці будинку. Усе замінив, окрім письмового стола. Конторський стілець з чорної шкіри мав дорогий вигляд, як і картини на стінах. Тепер тут було, безперечно, більше порядку, ніж за моїх часів.

— Привіт, Мікаелю! — кивнув Стейнар.

Він примостився своїм надто широким задом на підвіконні.

Я кивнув обом.

— Чув, тобі повернули ліцензію, — озвався Ганс Улав. — Вітаю, але, сподіваюся, ти не прийшов проситися назад. Я ніколи не був шанувальником твоїх адвокатських здібностей, та у фірмі тепер зовсім інший профіль. Тут немає більше місця для… так би мовити, ковбоїв.

Стейнар пирхнув.

Я поволі похитав головою.

— Ні, я не з тим прийшов. Гадаю, ти маєш рацію, Гансе Улаве, я не надто добре зумів би вписатися у ваш новий профіль.

Мій тон змусив Стейнара насупити брови, він не мав певності, чи не з них я оце кепкую. Зате Ганс