Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Учень убивці 📚 - Українською

Читати книгу - "Учень убивці"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Учень убивці" автора Робін Хобб. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 126
Перейти на сторінку:
чемним виразом. Та перед тим, як він заговорив, хтось позаду сказав:

— Я тут, щоб зробити це, пане. Ви можете забруднити рукави або перевтомитися, працюючи з кіньми.

Я повільно обернувся: мене спантеличив в’їдливий тон Коба. Я перевів погляд на Барріча, але той мовчав.

— Тоді я піду з тобою. У мене є важлива розмова.

Я навмисне говорив офіційним тоном. Барріч міряв мене очима ще кілька секунд.

— Візьми кобилу принцеси, — нарешті сказав він, — і того гнідого жеребця. Я візьму сірих коней. Кобе, потурбуйся про інших. Я швидко.

Я з гнідим та кобилою подався за Баррічем, доки той разом із сірими оминав натовп і йшов до виходу.

— Сюди, до загорожі, — тільки й сказав він. Кілька хвилин ми рухалися мовчки. Надворі було набагато менше народу. Коні весело били копитами по землі. Ми прийшли до загорожі перед якимсь сараєм. На мить я відчув, що немає нічого дивного, що ми знову працюємо з Баррічем, наче нічого не було. Я розгнуздав кобилу і витер її насухо, поки Барріч насипав їй зерна. Коли я закінчив з кобилою, він підійшов до мене.

— Вона красуня, — захоплено сказав я. — Це з табуна лорда Ренджера?

— Так, — відрізав він і змінив тему: — Ти хотів зі мною поговорити.

Я глибоко вдихнув, а потім невимушено сказав:

— Я щойно бачив Нюхача. З ним усе добре. Він постарів, але прожив щасливе життя. Впродовж цих років я вірив, що ти вбив його, Барріче. Я сотні раз уявляв, як ти вибиваєш з нього дух, перерізаєш йому горло, душиш. Усі ці роки.

Він недовірливо подивився на мене.

— Невже ти віриш, що я можу вбити собаку за те, що зробив ти?

— Я тільки знав, що він зник. Що я мусив думати? Я сприйняв це як покарання.

Барріч довго стояв, не рухаючись, а коли знову подивився на мене, то я помітив, як він страждає.

— Уявляю, як ти мене ненавидів.

— І боявся.

— Всі ці роки? І ти ніколи не бачив мене з гарного боку, жодного разу не подумав: «Він такого не зробить»?

Я повільно похитав головою.

— Фітце, — сумно сказав він. Один з коней ткнувся в нього, і Барріч розсіяно поплескав його. — Я гадав, що ти впертий і відлюдькуватий, а ти гадав, що тебе сильно образили. Не дивно, що в нас постійно були якісь протиріччя.

— Це можна виправити, — тихо промовив я. — Знаєш, а я сумував за тобою, попри те що ми такі різні.

Я бачив, як він думає. На мить мені здалося, що він усміхнеться, поплескає мене по плечу і скаже, щоб я привів решту коней. Та його обличчя застигло, а потім він спохмурнів.

— Та це тебе не зупинило. Ти вірив, що я здатен вбити будь-яку тварину, на якій ти використовував Віт, і все ж продовжував цим займатися.

— Я це бачу по-іншому, — почав я, але він похитав головою і промовив:

— Краще нам не спілкуватися, хлопче. Так буде краще для нас обох. Якщо люди не можуть порозумітися, то між ними не буде й ніяких протиріч. Я ніколи не зможу підтримати або не звертати уваги на те, що ти робиш. Ніколи. Приходь тоді, коли скажеш, що більше цим не займатимешся. Я тобі повірю, бо ти завжди дотримував слова. Але до цього нам краще не спілкуватися.

Він пішов по решту коней, а я надовго залишився стояти біля огорожі. Мені було погано, і я був виснажений, не лише від отрути Кеттрікен. Але я повернувся до палацу, ходив там, розмовляв з людьми, їв і навіть мовчки сприймав глумливі переможні посмішки Коба.

Цей день тривав довше, аніж два попередніх. Якби не мій шлунок, що болів та бурчав, то я б повністю віддавався радощам. Після обіду аж до раннього вечора тривали дружні змагання з боротьби, бігу та стрільби з лука. Старі та молоді, жінки й чоловіки — всі брали участь. За гірською традицією, той, хто переможе за такої щасливої нагоди, матиме успіх у всьому цілий рік. Потому ми знову сіли за стіл і частувалися, слухали пісень, дивилися виступи танцюристів і щось схоже на лялькову виставу, але героями там були тіні на шовковій тканині. Коли люди почали розходитися, я вже давно хотів спати. Я відчув полегшення, нарешті опустивши запону й опинившись на самоті. Коли вже знімав незручну сорочку і згадував цей дивний день, хтось постукав.

Я не встиг нічого сказати, коли з-за запони ввійшов Севренз.

— Регал наказав, щоб ти прийшов, — сказав він.

— Зараз? — здивовано запитав я.

— Чого б він мене тоді посилав? — перепитав Севренз.

Я втомлено вдягнув сорочку й пішов за ним. Покої Регала були вище, не на другому поверсі, а на дерев’яній платформі, прибудованій до стіни великої зали. Покої були з перегородками-ширмами, а також там було щось на кшталт балкона, з якого можна дивитись униз перед тим, як спускатись. Вони були краще оздоблені. Деякі з прикрас, без сумніву, виготовили ч’юрди, наприклад, яскраві птахи, намальовані на шовкових панно, та бурштинові фігурки. Здавалося, що багато гобеленів і статуеток Регал підібрав на свій смак, щоб затишніше влаштуватися. Я стояв у передпокої, доки він купався. Коли він вбіг у нічній сорочці, я ледь розплющував очі.

— Ну? — запитав він.

Я безтямно дивився на нього

— Ви викликали менe, — нагадав я.

— Так. Мені хотілося б знати, чому я повинен це робити. Я гадав, що тебе навчили. Як довго мені треба було чекати твоєї доповіді?

Я не знав, що відповісти, бо навіть не міг припустити, що повинен доповідати Регалу. Шрюду, Чейду — так. Ну і Веріті. Але до чого тут Регал?

— Я що, тобі повинен нагадувати про твої обов’язки? Доповідай.

Я почав швидко збиратися з думками.

— Ви хочете почути про мої спостереження за ч’юрдами і дізнатися, що це за народ? Чи почути про трави, які вони вирощують? Або…

— Я хочу знати, як просувається твоє… завдання. Ти вже щось робив? У тебе є якийсь план? Коли можна чекати результату і яким він буде? Не хочу, щоби принц помер, коли я до цього не буду готовий.

Я не вірив почутому. Навіть Шрюд ніколи не говорив так відкрито про мою роботу. Навіть коли ми вели мову віч-на-віч, він ходив манівцями,

1 ... 112 113 114 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень убивці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учень убивці"