Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Людей та їжаків, витягнутих з ями, розселили по трьох наметах. Лікарі надали їм допомогу, напоївши дочку барона заспокійливим, всіх інших протизастудним, а Вані ще й перетягнувши груди смужками спеціальної тканини, бо в нього, крім вражаючої подряпини на боці, виявилося дві тріщини на ребрах.

Барон від допомоги лікарів велично відмовився, зате відразу ж погодився взяти участь разом із псом у пошуках слідів загадково зниклого підземного оратора. Щоправда, ні він, ні пес, ні маги-пошукачі нікого так і не знайшли. А Деньки, здатного за твердженнями Льєна знайти взагалі будь-кого, поруч не виявилося.

Слухачів цікавої лекції про вплив дівочої цноти на магію теж вивели з підземелля і, не ставши розбиратися з ними на місці, погнали у бік найближчого міста, причому під такою охороною, що, якщо й були бажаючі їх звільнити, вони відразу передумали, щойно цю охорону побачили. У таборі залишилося лише кілька плащеносців, з якими хтось невідомий хотів поговорити.

Після обіду біля ями з'явилися якісь підозрілі маги, які виявилися фахівцями з ритуалістики, накопичувачів і навіть бджоловських грибів. Підтвердили, що гриби зовсім не бджоловські і, схоже, виросли у грото-залі випадково. Були там якісь підземні непомітні грибочки спочатку. А потім, коли хтось вирив тунелі і зміцнив їх за допомогою грандіозної захисної мережі, що харчувалася від магічного джерела, що знаходилося в цьому місці, грибочки набралися магії, змінилися, стали великими і навчилися світитися. Хоча, може, їх спеціально змінили, створюючи такі собі світильники, і раніше вони світилися яскравіше, з роками майже втративши цю здатність.

Загалом, гриби виявились невинним явищем і ні до ритуалів, ні до магії, ні до жертвоприношень жодного відношення не мали, до того, як якимось недоумкам захотілося попоїти їх дівочою кров'ю, сподіваючись отримати ручного бога.

Захисну мережу, та й сам грото-зал впізнав бджолов, що приїхав наступного дня. Виявилося, майже півтисячі років тому ці місця були, з одного боку, зовсім дикими, тут навіть тямущого володаря не існувало, як у рідному князівстві Шелеста. Ці володарі то в болоті тонули, то з коней падали, то труїли один одного. Загалом не до глухих лісів їм було і не до нібито зовсім непрохідної частини боліт. Так, болото тоді було більшим, значно. А в його середині існував такий собі острів, у існування якого мало хто вірив. А на ньому був магічний орден — послідовники втікачів із невідомого світу.

Ці втікачі чудово вміли працювати із землею, самостійно прорили тунелі до виявлених під землею порожнеч. Самі сплели захист і прив'язали його до магічної жили. Загалом, не найгірша школа магії була. Її адепти вміли багато такого, що зараз ніхто не вміє. Ось тільки вони мали один недолік — вони вперто носилися з ідеєю завоювання світу і не бажали змішувати свою кров з кров'ю місцевих жителів. А це було зовсім дивно, враховуючи, що втекли одні чоловіки. Підсумок був закономірний. Ті з адептів магічного ордену, хто був молодший, почали втікати і змішувати свою дорогоцінну кров із селянками, а то й городянками, дивлячись наскільки завзяті були у своїй втечі. Назад вони не поверталися. І свої незвичайні для цього світу вміння розумно не демонстрували, щоб родичі не знайшли і не спіймали.

Ті, хто старший, у підсумку посперечалися про те, чи не надто суворі їхні закони, хоча сперечатися було вже пізно — магів в ордені залишалося мало, а учнів із місцевих вони навіть не намагалися брати. Потім, судячи із розповідей трійці, з котрою спілкувався колись бджолов, побилися. І залишився від ордену, що прагнув завоювання світу, мишачий хвіст, який без миші довго не проіснував.

Куди в результаті цей хвіст, що складався з трійці тих, що вижили, подівся, бджолов не знав. Він якось прийшов і виявив, що підземелля абсолютно порожні. Навіть трупів не було. Чи вони самоутопилися в річці, що протікала під землею нижче за тунелі, чи теж пішли. Хто їх знає?

І з чого хтось вирішив, що за допомогою грибів, що росли під землею, можна стати богом, бджолов теж не знав. Хіба хтось знайшов стародавні записи і щось наплутав. З людьми іноді таке трапляється. Тим більше, мережу, що все ще живилася від природного джерела, на якій фактично тримаються підземелля, дійсно можна прийняти за ознаки могутності.

З бджоловом погодились.

Фахівці із накопичувачів підтвердили, що нічого здатного здивувати гриби у собі не накопичують. Стандартні заготівлі під накопичувачі можуть взяти більше, і тримають довше. З грибів взагалі текло, як із решета. Щоправда, і вбирали силу вони як губки. І якщо зуміти її якось там утримати.

На міркуваннях про «утримати» Ленца, який підслуховував високонаукову розмову, було помічено, вигнано і відправлено спати. Чому саме спати, йому не пояснили.

Томія, яка намагалася видивитись кандидатів у наречені з рідного світу, підслухати зуміла успішніше. Вона, до всього хорошого, дізналася, що у грото-залі ритуальники виявили підозрілий малюнок, який не вписується у початкову мережу. І запідозрили, що він частина чогось зовсім іншого. А де шукати решту частин і що воно могло означати, на жаль, поки що навіть не уявляли. Але були впевнені, що малюнок новий, а просто так малюнки поверх чужих мереж ніхто не плестиме.

А ще через день у табір, що продовжував розростатися, приїхав незадоволений світом дізнавач і привіз із собою непоказний камінь, закутаний у шматок сірої тканини.

Дізнавач разом з каменем зник у одному з наметів і незабаром туди стали по черзі водити любителів плащів та цнотливих дівчат. Нічого розумного від них, мабуть, не добилися навіть за допомогою каменю, бо коли ці йолопи закінчилися, дізнавач вийшов з намету, посварився в яму, написав комусь листа і зажадав їжі. Невдоволення він прямо випромінював, і розпитувати його ніхто не ризикнув.

Щоправда, їжа повернула йому самовладання і зі студентами, Ванею, Томією, Весяною та якимось дивним, зарослим бородою мужиком він поговорив спокійно, без погроз. Переконавшись, що жодного відношення до любителів плащів вони не мають, дізнавач їх відпустив і покликав Льєна. І вискочив син кор-графа з його намету в такому настрої, що вже його ніхто не ризикнув чіпати. До вечора. А вранці він прийшов сам і заявив підопічним, що вони їдуть до Другої школи П'ятилисника. Де їм усім доведеться тихенько сидіти і невідомо чого чекати. Тому що дурнею, що твориться поруч із цим болотом, зацікавився сам король. А з ним краще не суперечити і під ногами у його особистих дізнавачів не плутатися.