Читати книгу - "Замах на бродягу"

— Він не боявся за своє життя? Не згадував про ворогів?

— Він часто повторював, що не можна досягти могутності, не наживши собі ворогів. Він казав: «Зараз вони лижуть мені п'яти, як ті собаки, але вони всі мене ненавидять і будуть страшенно раді, коли я здохну». Потім додавав: «А втім, ти теж не краща. Ти б теж хотіла моєї смерті, якби знала, що я тобі щось залишу. Але я нічого не залишу. Коли мене не стане або коли ти мені набриднеш, ти знову опинишся там, де я тебе знайшов».

Це її не ображало. Вона вже встигла зазнати й не таких образ. А Фюмаль давав їй можливість жити, ні про що не турбуючись, і це було головне.

— Що з ним таке? — запитала зона в свою чергу. — Мабуть, серце?

— В нього було хворе серце?

— Не знаю. Коли люди несподівано помирають, завжди кажуть…

— Його вбито.

Вона перестала їсти, і очманіло глянула на комісара. Пише згодом запитала:

— Де? Коли?

— Вчора ввечері. Вдома.

— Хто ж це?

— Оце я й хочу знати.

— А як це сталося?

— Його застрелили з пістолета.

Можливо, вперше в житті Мартіна забула про голод і, відсунувши ще майже повну тарілку, підняла склянку вина і за одним духом випила її до дна.

— Таке моє щастя, — прошепотіла вона.

— Він нічого не казав тобі про месьє Жозефа?

— Такий плюгавенький стариган?

— Так.

— Він називав його злодюгою і казав, що коли б захотів, то месьє Жозеф уже давно гнив би в тюрмі за свої крадіжки. Але він його залишив на службі, бо був певний, що шахраї розумніші за чесних людей. Він навіть поселив його у себе в мансарді, щоб мати завжди під рукою.

— А що ти знаєш про секретарку?

— Луїзу?

Фюмаль, очевидно, не таївся перед своєю утриманкою.

— Якої він був про неї думки?

— Він казав, що вона холодна, честолюбна, скупа і що вона служить у нього, аби зібрати якнайбільше грошей.

— Оце й усе?

— Ні. Між ними щось трапилось. Вона вам не розповідала?

— Говори.

— Тим краще. Оскільки його вже нема…

Вона озирнулась навколо і заговорила тихше, боючись, щоб не почув метрдотель.

— Одного дня він покликав її до себе в кабінет і почав удавати, що в нього є якісь наміри щодо неї. Він обмацав її, а потім наказав: «Роздягнись!»

— І вона послухалась? — здивувався Мегре.

— Він казав, що так. Але він навіть не повів її до спальні, а стояв біля вікна і чекав, поки вона роздягнеться.

Коли на ній нічого не залишилось, він запитав: «Ти ще, дівчина?»

— І що вона відповіла?

— Нічого. Вона почервоніла. А він ще трохи почекав, а потім каже: «А, ти не дівчина! Тоді годі! Одягайся!» Мене теж не раз ображали, але спочатку я не повірила в цю історію. Я людина темна, неосвічена. Чоловіки знають, що зі мною вони можуть собі все дозволити. Але що з такою, як ця Луїза… Коли він не брехав, то після того, як вона одяглась, він показав їй на стілець і почав диктувати листа…

— В тебе є коханець? — раптом запитав Мегре.

Вона заперечливо похитала головою, але в той же час глянула на бармена.

— Це він?

— Ні.

— Ти в нього закохана?

— Не те, щоб закохана…

— Він тобі подобається?

— Не знаю. Що я для нього?

Замовивши каву, він запитав Мартіну:

— Ти без солодкого? '

— Сьогодні без. Я так втомилась, що піду краще посплю. Я більше вам не потрібна?

— Ні. Йди, я розрахуюсь. Без мого дозволу з готелю не виходь.

— Навіть щоб попоїсти?

— Лише щоб попоїсти.

Коли Мегре повернувся на бульвар Курсель, він застав інспектора за роботою. Хлопці вже встигли пообідати поблизу в якомусь нормандському ресторанчику.

На нього чекало кілька новин, але не дуже важливих. Було підтверджено, що Роже Гайярден вчинив самогубство і що револьвер не підсунуто після смерті. Його коханка впізнала в ньому ту саму зброю, що зберігалася в квартирі на вулиці Франсуа Першого.

В лабораторії встановили, що пістолетом, знайденим в Фюмалевій спальні, ніхто не користувався принаймні протягом кількох місяців, а можливо, й років.

Люка повернувся разом з месьє Жозефом з вулиці Рамбюто і розповів, що там панує безладдя.

— Ніхто не знає, в якому стані зараз справи, щоб навести хоч абиякий лад. Раніше всім керував сам Фюмаль, не відкриваючи нікому своїх планів. До контори він навідувався, коли його менш за все чекали, і службовці жили в постійному страху. Навіть месьє Жозеф багато чого не знає, і до того ж юридично він ніхто. Його не бояться, хоч ненавидять не менш, ніж самого хазяїна.

Вечірні газети підтверджували це. Майже на всіх красувався великий заголовок: «Вбито «м'ясного короля». «Людина, мало відома широкій громадськості, — писали вони, — Фюмаль, одначе, відіграв неабияку роль у житті Франції…»

Далі друкувався список заснованих ним товариств, трестів, об'єднань та філій — справжня м'ясна імперія.

В газетах нагадувалось про те, чого не знав Мегре: ця імперія мало не впала п'ять років