Читати книгу - "Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко"

...Бо й тут співають пісню про ножа!

Образ Мїцкевича — поета і мислителя, страдника за долю свого народу, мрійника і гуманіста з його уболіваннями і тривогами ми бачимо в книзі як живого.

Забагато ще він недомріяв,

Іїедовистраждав, недолюбив,

Забагато темних чорториїв Він в душі до дна ке просвітив.

Обшир думання, скупість слова точного і міцного, густо сповненого змістом, глибока емоційна напруга, фарби важкуваті, примхливо-барвисті і сяючі, стосовно до ситуації, і головне, кожна подія і епізод, як гарячі жарини, вихоплена з полум’я історії,-—всі ці риси характеризують обидві книги Миколи Бажана як видатне поетичне явище нашої вітчизняної поезії.

Хочеться побажати поетові продовжити труд, початий в поемі «Безсмертя», ще гостріше повернути свій талант до теми сучасності і саме в великій ліро-епічній формі.

Хочеться побажати йому ще більше наблизити звучання своєї поезії до джерел народної мови, бо й сам поет колись-то скаржився: «Про масовість у поезії — в цьому її велике значення — не треба ніколи забувати... Про цю масовість не треба забувати й мені. Кажуть, що я не масовий. Я дуже .жалкую, що це так, це зовсім не радість — це велике горе». Проте творчість М. Бажана за останні роки показує нам, що цю серйозну ваду, властиву для нього в 30-х роках, він майже переборов.

Замість вишуканої абстрактності, що спостерігалась, скажемо, в творі «Число», появились чеканні, вагомі образи, дохідливі для широкої маси читачів.

Про Володимира Сосюру, одного з найвидатніших наших ліриків, можна сказати, що його поетичне серце беззавітно віддане бурям і грозам, мріям і прагненням рідного народу.

В. Сосюра стояв біля колиски народження нової української соціалістичної поезії, був одним із зачинателів її, і свій молодий сердечно-ніжний голос поета — лірика, співця і воїна — несе у народ і сьогодні.

Не одне покоління молоді виховувалося на його душевній поезії, не один видатний поет завдячує йому своїм пое-. тичним розвитком і формуванням голосу.

Такий я ніжний, такий тривожний,

Моя осінняя земля,

Навколо вітер непереможний Реве й гуля.

Справді, він увесь у цих рядках: тривожний і ніжний, задумливий і мрійний, вродливий задушевним словом, глибоким поетичним образом.

Вечір упав на коліна,

Руки простяг золоті.

А ще й такі картини:

Там десь біжать залізні коні,

І пахне холодом трава...

Оця невимушеність і якась органічно-природна простота в зображенні явищ, подій,'“людських пристрастей, розлук і зустрічей, щирого, чистого кохання без нав’язування, без лобового підходу — і е тим характерним і цінним, що завжди хвилює нас в його поезії.

Ліро-епічна поема «Червона зима» є нашою радянською класикою. Як давно одгриміли громи громадянської війни, а читайте «Червону зиму» — і все — події, люди і особисте, глибоко сердечне, пережите поетом,— встане перед вами, як живе; і в десятий, і в сотий раз схвилює вашу думку і серце — тому, що в цьому творі великі Ідеї переплітаються з найінтимнішими почуттями.

З одного боку, вражає така нібито звичайна буденність події:

Сходили на базар, помилися у "бані,—

Я вірші став писать під вечір золотий...

А з другого боку, масштабність баченого і пережитого запалює і романтично звучить в кожному рядку:

ч

Вкраїну з краю в край проходили з боями...

Червоно танув сніг в пожежах барикад...

І громом молодим котилося над нами,

Лунало по ланах: «Вперед,'за владу Рад!»

, Є в поемі нотки суму і нотки журливих спогадів про тих, що полягли в бою,— і ці зажурливі спогади роблять твір ще людянішим, але ритм нового життя, пульс радісного нового дня б’ється в поемі гаряче і напружено.

Варто відзначити ще й іншу рису поезії В. Сосюри — її войовничість, пристрасне, публіцистично-громадське звучання.

Його поема-памфлет «Відповідь» є зразком революційної гострополітичної поезії. В ній поет з гнівом засуджує українських буржуазно-націоналістичних запроданців — Петлюр, грушевських, маланюків^що завжди зраджували народові, продавали нашу батьківщину чужоземним ворогам різної масті і виметені, як брудні покидьки, на смітник капіталістичного світу:

Ви на обрізи, на ножі Хотіли знов її шпурнути,

Коли: Чи бути, чи не бути?»

В пожежі встало!.. Мам чужі,

Ви світом прокляті, забуті,

Ви захлинетесь у отруті,

Що нам готуєте... Вже часі Залізний крок розчавить вас!

В поета в певний період були зриви і деякі ідейні помилки, але він мужньо зумів їх перебороти.

В час Вітчизняної війни і після війни, в мирний час, його високе натхнення, як гостра зброя, служило і служить радянському народові. .

Обминаючи ті недовершені схематично-декларативні вірші, які В. Сосюра останнім часом іноді пише до дат і які не становлять художньої цінності для нашої поезії, і зокрема для творчості В. Сосюри, нашій молодій поезії є чому вчитися у видатного українського поета. Простота і дохідливість його поетичного слова, краса фарб і глибоко поетичних образів, душевна лірична чистота голосу, гострота політично-громадського звучання його віршів, спрямованих проти підлих недобитків, українських буржуазних націоналістів і їхніх хазяїв,— все це входить в золотий фонд надбання нашої поезії, який треба берегти і вивчати.

Відзначаючи позитивне в тому, що зроблене нашими старшими майстрами, ми разом з тим не повинні закривати очі на ті прогалини і недоробки, що є в їхній роботі. Справжня поезія вимагає і справжніх рахунків з народом.

Російська і українська поезія минулого століття вве* ла в світову літературу цілу галерею людських характерів.

Роман у віршах Пушкіна «Євгеній Онєгін» Бєлінський називає «энциклопедией русской жизни». Шевченкові «Гай*: дамаки» розкривали суворі і величні події історії українського народу, а його «Кавказ» був гнівним криком народів, що перебували у царській неволі. Лірично-філософський образ «Мойсея» І. Франка кликав до нових висот револю*. дійного духу.

Леся Українка в «Лісовій пісні» створила людські образи неперевершено!* краси, а її «Неофіти» — люди гордої душі і прометеївського протесту — ввійшли в літературу як протестанти і борці за правду.

Чи створили наші старші майстри такі образи і характери нашого сучасника, характери, на яких би рівнялися люди в своєму житті?

Якщо такі характери і є в поезії, то їх дуще мало.

Народ, подвиги якого достойні ввійти в історію, хоче бачити себе зображеним в поезії глибокій і багатогранній, в епічних подвигах і трудах.

Молоде покоління дивиться на старших, як вони йдуть в літературі, хоче навчатися у них майстерності, хоче рівнятися по них, але за останній час поетичні твори старших не стають взірцем, не' стають тією серйозною школою, що навчила б молодше покоління, як треба по-справжньому працювати. Тим більше, що в старших майстрів є чимало отих накладок, поспіху, одверто кажучи, поверховості